вологість:

тиск:

вітер:

Головна » Статті » Маски, ноти і слова

Щира правдонька Леоніда ГЛІБОВА
Розвой байки в українському письменстві припадає на час національного відродження початку ХХ століття. Адже той протест проти державного ладу, які не могли бути висловлені прямо, маскувалися в алегоричних образах байки. Найвизначніший байкар першої половини ХІХ століття Євген Гребінка особливо підніс рівень української байки, розкрив її силу в боротьбі з проявами суспільного зла. Гідним продовжувачем Гребінки став український байкар, полтавець, Леонід Глібов, який виступав у різних літературних жанрах, але «головним титулом заслуги сего талановитого поета», як зауважив Іван Франко, були байки.

В російській літературі існує думка, що Леонід Глібов був просто перекладачем Івана Крилова. Михайло Драгоманов порівнюючи байки Крилова і Глібова переконував, що «народності української в байках Глібова менше, ніж у Крилова великоруської, та зате у нього майже нема й тої відсталої моралі, того воркітливого консерватизму та квієтизму, який часто бачимо у Крилова» (М.Драгоманов, «Літературно-публіцистичні праці», т.1)

І в радянські часи Глібова вважали просто перекладачем російського баснописця. Письменник, дослідник творчості Глібова, О. Деко згадує: «Після видання монографії та повісті про класика української байки Леоніда Глібова й завершення Повного академічного видання творів Л.Глібова я потрапив у Москві до ЦК КПРС, де мені пояснювали, що Глібов – тільки перекладач Івана Крилова, так було встановлено ще царською цензурою у ХІХ столітті, а моє твердження, що Глібов оригінальний поет-байкар, є помилковим. І коли я тільки ворухнув губами, щоб заперечити, у мене спитали, чи я не думаю, що я розумніший за партію Леніна. («Українська літературна газета», 3.11, 2012 р.).

Щоб зрозуміти, хто насправді Леонід Глібов, простежимо його біографію та творчий шлях. Народився Леонід Глібов 5 березня 1827 року в селі Веселий Поділ на Полтавщині. Його батько був управителем маєтків поміщика Гаврила Родзянка, що приятелював з Т. Шевченком. Мати майбутнього письменника Ірина Гаврилівна Трощинська – близька родичка Миколи Гоголя, була культурної і освіченою жінкою. Дитинство і юність Леонід Глібов провів у селі Горби Кременчуцького повіту (зараз Глобинський район), у маєтку поміщика Порфірія Родзянка, який трепетно піклувався про сина свого управителя. У шість років він навчив Льоню читати, а згодом оплачував його навчання у Полтавській гімназії.

Запрошений в якості домашнього вчителя священик Я. Заболотський познайомив свого учня з байками Езопа. До гімназії Леонід вступив у 1840 році і в ній від 1841 року почав писати вірші. Серед викладачів гімназії був відомий на той час, український поет та байкар Левко Боровиковський, який всіляко підтримував нахил юнака до поезії. В гімназії Глібов написав свій перший вірш «Сон», за що заробив похвалу вчителя російської словесності.

Перша збірка його російськомовної поезії вийшла 1847 року в Полтаві. Тоді написано і дві повісті «Наталка» та «З ким одружитись» і водевілі «Хуторяночка» та «Типові сцени з живими образами». Змушений у 1847 році залишити гімназію через стан здоров’я, Глібов два роки провів у батьківському домі, багато читав. У Полтаві він познайомився з поетом О. Чужбинським, який привернув юнака до рідного письменства, до української мови.

Саме в цей час до його рук потрапили «Малоросійські приказки» Є. Гребінки та «Кобзар» Шевченка, і під його впливом Глібов почав писати українською мовою. 1849 року вступає до Ніжинського ліцею, де вже були літературні традиції. Його вихованцями в різні роки були відомі діячі літератури М. Гоголь, Є. Гребінка, А. Мокрицький. У ліцеї Глібов продовжив літературну творчість, писав ліричні поезії. У 1853 році створив свою першу байку «Вовк і кіт», в якій під виглядом вовка показав хижака-урядовця, а на його тлі співчутливе ставлення до народу. Разом з цією байкою надруковані в газеті «Чернігівські губернські відомості» його байки: «Вівчар», «Лисиця і Ховрах», «Мірошник» та інші.

Після закінчення Ніжинського ліцею (1855), працює вчителем історії і географії в дворянському повітовому училищі містечка Чорний Острів, що на Поділлі. У 1858 році Глібов повертається до Чернігова і починає працювати в чоловічій гімназії викладачем історії та географії. Сестра Лесі Українки Ольга Косач-Кривенюк у спогадах про свого батька писала: «У чернігівській гімназії батьковим учителем словесності, між іншими, був Леонід Глібов, і батько завжди дуже тепло з великою симпатією і пошаною згадував його, дуже любив його байки, силу їх знав на пам'ять і гарно декламував їх нам» ( О.Косач-Кривенюк, «Леся Українка. Хронологія життя і творчість»). Глібов продовжує активно працювати на літературній ниві. До 1860 року було вже надруковано українською мовою біля 30 байок. (М.Малик, ж «Край», № 2,2012)

У Чернігові Глібов зближається з П. Кулішем та О. Кониським, бере участь в культурно-освітній діяльності міста, влаштовує літературні вечори та вистави, засновує «Товариство кохаюче українську мову». Його учасники ставили вистави, «живі картинки». Довкола своєї родини він згуртував усю свідому інтелігенцію міста, став першим просвітянином ще до офіційного утворення М. Коцюбинським у місті однієї з перших на Наддніпрянщині «Просвіти».

У липні 1861 року Л.Глібов засновує і видає тижневу газету «Чернігівський листок, в якій друкує твори та статті, в яких висловлює співчуття селянству, що не одержало нічого від реформи 1861 року. З виходом циркуляра Валуєва (серпень 1863) «Чернігівський листок» закрито, а самого Глібова за його симпатії до України звільнено з гімназії і піддано під поліцейський нагляд. Він був змушений залишити Чернігів і довгий час залишався без праці, бідував, і тільки у 1865 році йому дозволили повернутися до Чернігова. 1867 року Глібов дістав посаду управителя земської друкарні й пробув там до кінця життя.

Він не полишає пера, поєднує свою творчу працю з активною видавничою діяльністю. Земляк Глібова, полтавець В. Самійленко писав: «Працюючи не знав ти зради\\ Із шляху певного тебе не відхилив\\ Ні острах, ні життя принади», підкреслюючи цим головне у творчості Глібова: патріотизм, відданість своєї справи, любов до українського народу.

Глібов написав більше сто байок, які при його житті були видані окремими збірками (1863, 1872, 1882 роках). «В своїх байках Глібов виявляє в повній мірі свій світогляд, - пише літературознавець М.Плевако. – Це був світогляд людини 60-70- х років, світогляд інтелігента-народника. Бувши справжнім сином свого віку й типовим виразником настроїв та ідеалів свого оточення, Глібов виступав у байках в оборону соціально покривджених» (М.Плевако, «Література 60-80-х років»). Одною з найкращих його байок є байка «Вовк та ягня».

Леонід Глібов – ліричний поет. Його ліричні вірші повні ніжності й замріяності У вірші «Вечір» він з великим почуттям згадує юнацькі роки й перше кохання:
Чи згадуєш, дівчинонька моя,
Як згадую без тебе я,
Той вечір тихий над водою,
Як сумували ми с тобою,
Що Бог нам доленьки не дав?...


Або згадаймо чудовий вірш «Журба», яку пізніше М.Лисенко поклав на музику. Змальовуючи багату українську природу поет поєднує свої спостереження з тихим сумом за безповоротно минулою молодістю:
Ой річечко, голубонько!
Як хвилечки твої –
Пробігли дні щасливії
І радощі мої…
До тебе, люба річенько,
Ще вернеться весна;
А молодість не вернеться,
Не вернеться вона!...

Поруч байок писав Глібов дитячі твори, в яких виявив глибоке розуміння психології дітей, свій педагогічний хист, вдавався до різноманітних форм віршу – акровіршів, загадок і відгадок, казок. Ці твори він вміщував під псевдо «дідусь Кенир» в галицьких виданнях – «Дзвінок», «Зоря», «Правда». Вони викликали захоплення юних читачів і високу оцінку літераторів. Чеська письменниця Соколова писала до редакції «Дзвінок» : «Я закохана у вашого Леоніда Глібова. Його напрочуд красні байки та загадки – єдині в усій слов’янській літературі (С.Голубенко, «Класик українського байкарства»).

За п’ять днів до смерті Глібов написав останню свою байку «Огонь і гай» з думою про молоде українське покоління. Помер Леонід Іванович 10 листопада 1893 року на 66 році життя від астми і хвороби серця. Похований на території Троїцько-Іллінського монастиря, біля стін величного Троїцького собору, спорудженого старанням гетьмана І. Мазепи. На пам’ятнику поетові, спорудженому на пожертви громадянства, зроблений напис з віршем В. Самійленка:

І от замовк твій глас, погас огонь ясний,
Що в темному світив околі…
Але не вмре поет у пам’яті людській!...
Згадаємо тебе в неволеньці лихій
І в кращий час нової долі!


1957 року у Веселому Подолі було відкрито пам’ятник Глібову, який спорудили на власні кошти селяни місцевої артілі. «З високого постаменту, - пише П.Ротач, - поет дивиться у широкий рідний степ, немов промовляючи:
Там ясная зоря, як радість привітала,
Літала на коні там молодість моя…

(П.Ротач, «Колоски з літературної ниви»).

Сергій Ефремов дав таку характеристику поету: «Головна заповідь нашого байкаря – «Кохайте щиро правдоньку», і це він мало не кожною байкою підкреслював, виставляючи й доводячи всіма сторонами оту потребу жити по правді». 2002 року на Придесенні і в Україні заснована літературна премія Леоніда Глібова, яка вручається щороку в день народження видатного письменника поетам, прозаїкам, літературознавцям, краєзнавцям за кращі твори, громадським і державним діячам, меценатам – за благодійну діяльність та вагомий внесок в духовне відродження України і рідного краю.

Кожен рік у Веселому Подолі, де видатний поет побачив світ, проходить традиційне обласне свято «Весела мудрість». Глибоко символічно, що це свято, як завжди, проходить в старому парку, що носить ім’я славного байкаря, під древнім дубом – ровесником видатного віршотворця. А 1946 року у Канаді створено Об’єднання Українських Працівників Літератури для Дітей і Молоді імені Леоніда Глібова, мета якого – «дати українській дитині високовартісну книжку, яка має першорядне значення у вихованні людської індивідуальності».

Анатолій Чернов
м. Полтава


Категорія: Маски, ноти і слова | Додав: Редактор (21.02.2017) | Переглядів: 1249 | Рейтинг: 5.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
22.10.2017 - Пшик і перспективи «маленької жовтневої революції»
22.10.2017 - Митька-браконьєр і Фукуяма – про Росію
21.10.2017 - А вот я бил, рєбята, на Москвє-рєкє…
21.10.2017 - Прейскуранти на політику і алко-поезію
21.10.2017 - Кому довіритися – лікарю чи фелшару?
20.10.2017 - «Суча дочка» із диханням вічності
20.10.2017 - Засідка «по умолчанію»
20.10.2017 - Росія з доторком мертвеччини
20.10.2017 - «Сортирні» роздуми довкола постаменту
19.10.2017 - Писанина з води і віскі
Мирослав Дочинець у Михайла Коцюбинського
Як у Дмитрівці, біля Бахмача, міст будували
Володимир Сапон. У білому плащі та з чубом під «бітлів»…
Пізні діти Прилюка
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
В спустошений дощ
Мирослав Дочинець у Михайла Коцюбинського
Як у Дмитрівці, біля Бахмача, міст будували
Володимир Сапон. У білому плащі та з чубом під «бітлів»…
Пізні діти Прилюка
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
В спустошений дощ
09:52 - Пшик і перспективи «маленької жовтневої революції»
08:32 - Митька-браконьєр і Фукуяма – про Росію
21:46 - Прейскуранти на політику і алко-поезію
10:03 - Засідка «по умолчанію»
09:44 - «Сортирні» роздуми довкола постаменту
15:28 - «Облом» русифікатора Калюжного
11:12 - Центробіжність Верецького перевалу
09:01 - У ВРаді – чихуахуа, а на вулиці -- люди
10:39 - Новоявлений «ярославомудрівець» або Повний… «зубець»!
07:51 - Аусвайс…
09:54 - Росія з доторком мертвеччини
08:52 - «Конвертована» ветеринарія Віктора Кульбака
09:42 - Репресивна машина на «Хуторі Тихому»
10:56 - Думай, як ЖЕК!
11:16 - Утримати село «за яйця»
20:15 - Нова «політика» реанімації села
08:42 - «Недірявий» бізнес сім’ї Дирявків
13:14 - Цементний гамбіт
19:44 - Колівешка б замість мера в місто Лева…
12:48 - Господар із Буянки
12:09 - «Суча дочка» із диханням вічності
20:05 - Писанина з води і віскі
09:44 - Приязнь сердець
09:30 - «Бальзам для душі» від Віри Шевченко
13:49 - Дві Наташі на «Білій сцені»
12:28 - Історія з винним підтекстом
19:41 - В нору, в печеру, в дупло…
11:53 - Вінницький смайл-фест
21:28 - «Пасуля з капустов»
20:04 - «Бомба» двох фотохудожників
19:22 - Професіонали і «зірки»
18:53 - Загартований глухонімий
19:59 - Футбольний «театр на подолє»
19:54 - Ще про футбольну бабкініану…
20:31 - Війна жаб і мишей
19:53 - Марадона заробляє самовари
11:19 - «Маладци» Шевченка і Суркіса
10:35 - Наш Тремба найкращий!
11:02 - Чернігівці із кубком Coca-Cola
12:57 - Що таке ФК «Динамо»?
21:59 - А вот я бил, рєбята, на Москвє-рєкє…
09:44 - Кому довіритися – лікарю чи фелшару?
10:56 - Члени спілки і спілка членів
19:24 - Смак осені
08:08 - Назад у минуле, ГДР-івське…
12:54 - Лабіринт прізраков…
21:48 - Вєрка і феррарська піца
19:32 - Змагалися артилерійські батареї
13:29 - За туманами сновидінь
19:12 - Дошки Прилюку нема, а похабєнь висить…





Мистецька Хвиля










РЕКЛАМА