вологість:

тиск:

вітер:

Головна » Статті » Класики із берегів Десни

Олексій ДОВГИЙ з рядками -- «доторками блискавок»
Олексій Прокопович Довгий народився 8 серпня 1929 року в селі Городище Менського району Чернігівської області. Мешкає в Києві.

Його батько й мати, діди-прадіди — селяни і козаки. Прізвище Довгий значиться у найдавнішому козацькому паспорті — реєстрі Війська Запорозького 1649 року. Загалом же доскіпливо і достовірно простежений родовід углибає на цілих три попередні століття...

З юних літ працював на землі і майбутній поет. Був і трактористом, і комбайнером, а ставши дипломованим механізатором, навчав молодь. І в цих сільських буднях пробудилося поетичне слово, яке увібрав з дитинства — із пісень, які так виспівували сільські дівчата і молодиці, із уроків літератури...

Зрештою, жага літературної творчості переінакшила долю інженера-механізатора. Він стає творчою людиною, працюючи у Березнянській районній газеті, в обласній «Деснянській правді», згодом — у київських видавництвах.

Перша поетична публікація Олексія Довгого з’явилася 1957 року в альманасі «Десна», який тоді видавався у Чернігові. А ще через чотири роки тримав у руках, мов перший сніп зі свого поетичного поля, книжечку «Земля співає».

Невдовзі виходять книжки лірики «Чересло», «Кам’яна роса», «Дереворити», «Пора конвалій», «Влада сонця», «Зелений літопис» та інші. То було десятиліття, коли в українську поезію шалено увірвалося покоління, яке ми зазвичай називаємо шістдесятники. Безумовно, талановиті, сповнені молодечої наснаги, вони певною мірою змінили уяву сучасників про поезію — своєю метафоричністю, часом надмірною алегоричністю, стильовими новотворами. На цьому тлі традиційно заземлена поезія багатьох обдарованих авторів ніби відступила на задній план, дехто з них навіть розгубився. Цього не скажеш однак про Олексія Довгого.

Саме тоді окреслилися його творчі пошуки, які потім вилилися у самобутній, тільки йому притаманний поетичний світогляд — як за змістом, так і за формою. Йшов він до цього наполегливо із селянською впертістю виважуючи, плекаючи у слові своє творче «Я». Йшов у глибину слова. Його поетичні рядки, ніби добірні зерна, дбайливо виплекані мудрим селекціонером. Вони, як «доторки блискавки».

Дехто із чернігівських письменників прагне видавати свої книжки у Києві, а поет Олексій Довгий дві свої збірки — «З криниці слова» та «Чернігівське небо» — видав в Чернігові, у видавництві «Деснянська правда».

Мені довелося редагувати ці книжки... «Довгому редагувати?» — скаже хтось, хоч трохи обізнаний в українській літературі. Адже за довгі десятки років праці у видавництвах з-під його крила вилетіли перші книжечки таких добре знаних сьогодні авторів, як Марія Матіос, Петро Перебійніс, Віктор Терен, Наталка Білоцерківець... Його учнями були Леонід Талалай і Микола Луків... А у молоді роки, не маючи свого кутка у Києві, жив у Миколи Лукаша — геніального нашого перекладача, котрий, шукаючи відповідника українських слів, перелопачував гори словників, творів письменників-класиків, фольклорних збірників. А ще ж Микола Бажан, який рекомендував Довгого до Спілки письменників. Тому і я, як редактор, пройшов хорошу школу... закоханості у поезію.

Вдома у Олексія Прокоповича— велика бібліотека. Та найбільше в ній вражають книги з автографами авторів. Ось власноручний підпис, датований 1979 роком, на книзі Миколи Бажана «Карби»: «Доброму й милому другові Олексі та його чудесній дружині Марії. Від щирого серця». «Альоші Довгому од щирого серця! З симпатією! Щастя!» — пише Борис Олійник, а Іван Драч додає: «Олексію Довгому, поетові й людині, братові славному з любов’ю». «Олексію Прокоповичу Довгому людині глибокої душі і щедрого серця, мудрому поетові» — це вже пише Євген Гуцало. Є серед книг бібліотеки і автографи Миколи Лукаша — на збірці перекладів лірики Федеріко Гарсія Лорки, і Расула Гамзатова, і Леоніда Вишеславського... Та найбільше я запам’ятав автограф на першій книзі оповідань Григора Тютюнника «Зав’язь» — «Олексію Довгому і доброму».

У передмові до збірки «З криниці слова» я дев’ять років тому писав: «Поет від поля, плуга і зерна, а, значить і від Бога, Олексій Довгий у розповні творчих сил талановито поглиблює у своїх нових книжках духовність нашої молодої держави, непроминущу любов до рідного краю, одвічну потребу людяності і доброти». Отож, нових книжок Олексію Прокоповичу!


Володимир САПОН


На давньому фото: серед літераторів Чернігівщини: зліва направо — Володимир Сапон, Кузьма Журба, Олексій Довгий, Станіслав Сеньков, Дмитро Іванов. Середина 70-х років.



* * *
Зацвіли у матері жоржини.
Скільки в неї радості в душі!
Не запрошуй до вечері сина,
Краще щось про квіти розкажи.

Вдвох побудем в цьому дивоцвіті,
Коли день натомлений притих.
Ти ж у мене наймудріша в світі,
Найдорожча в світі від усіх.

Лиш твоє захмелене подвір’я
В мене в серці над усі літа.
Ти моя надія і довір’я,
Ти моя скорбота золота.

* * *
Як хвиля теплого проміння
Пригасить зорі вдалині.
Народиться струмочок синій
І проголосить гімн весні.

Простеле сонячну завію
Зелений квітень на моріг.
Любистком солодко повіє
Весна на материн поріг.

* * *
Ходімте в край, де живуть лелеки
Де будить сонце півень на зорі,
Де сік землі до глиняного глека
Стікає по березовій корі.

Там древні тури ще з часів Бояна
Живуть і воду п’ють із джерела.
Там сходить місяць синьобровий рано
Над віковою думою села.

Там вже справляють свято Маковія
Дерева, птиці, люди і сади.
Там із гаїв зеленої завії
Вночі приходять мавки до води.

Там до зорі кружляє з ними в танку
Старезний сивобровий Лісовик.
А їм кує зозуля на світанку
Неперебутній і високий вік.

Там все дається планом тільки крупно,
Нікого в світі час не обганя.
Й за кожним з нас слідкує невідступно
Маленької росинки оченя.

* * *
На слово незаймане виспів
Мій день в березневім плачу.
Я першого жайвора виспів
Сьогодні у небі почув.

І серце моє завесніло,
Забилось, як в небі пташа.
Напругою сповнилось тіло,
І крил забажала душа.

* * *
Не називай мене поетом,
Бо я іще не знаю й сам,
Яким сіяють фіолетом
Над степом ранні небеса.

І де взялась ота росина,
Ясніша сонечок усіх,
Що прикладала Україна
До рук моїх і вуст моїх.

Торкнув я зовсім випадково
Високих помислів струну.
А чи моїм було те слово,
Я сам і досі не збагну.

* * *
Критикую дерево,
що не так росте, як потрібно мені.
Сварю сонце, що рано заходить.
Громлю небо, що невчасно сіє дощ.
Але
дерево росте,
як хочеться йому;
сонце сходить так,
як йому належить;
небо владно навчає мене
мудрості дощів...
Велике і вічне
Не звертає уваги на тимчасовість.

* * *
Марії

Колись отут ходили ми з тобою,
В цім шумі площ і в тіняві алей.
Були серця в нас повні неспокою,
Нам дихалось і думалось незле.

Нічого в світі ми іще не мали,
Окрім любові, чистої, як сніг,
О, як цвіли ми, як тоді кохали,
Як промінились наші слово й сміх.

Ясної повні злагоди і згоди,
Красивого, палкого почуття,
Ми прихилялись до ясної вроди
Ласкавого і юного життя.

Для нас усе тут сяяло і зріло,
Для нас усе хилилось і текло...
І всесвіт задивовано і мило
Над нами зводив сонячне чоло.

* * *
Троянди, кажуть, на розлуку —
А я тобі троянди ніс.
І цілував гарячі руки,
І очі стомлені до сліз.

Трояндо ночі пролітали,
Звертали зорі на зорю.
З мого кохання квіти в’яли,
Я думав, що і сам згорю.

І не розлуки серце прагло,
Побачень частих назавжди.
З троянд закохано і спрагло
Прийшла навік до мене ти.

* * *
В землі і у чорнім камені
Вкраїна моя мовчить.
Немає такого рядка в мені,
Що встане і закричить.

Біду я оцю пересилюю.
Долаю свою біду.
І даллю своєю сивою
У завтра свій рід веду.

* * *
Там ні волі, ні слави,
Де живе Сатана.
Зовні — ніби держава,
Всередині — Страна.

Сатанинська основа,
Український ярлик.
На обочині мова,
Магістральне — Язык.

В нас душа солов’їна,
А свідомість — тюрма.
Кричимо Україна!
А її ще нема.

Всі байдужі й резонні
Ждем нової мети,
Поки голови сонні
Не зітнуть нам кати.

* * *
За Вкраїною серце, мов рана,
І її не злікує ніхто.
Ой, не рано вже, хлопці, не рано,
Запізнились ми років на сто.

Та невже нетямущі ми з вами,
Та невже у серцях неживі,
Що не бачим її за словами,
Що не носим її в голові?

Хай нам стати собою не просто,
Хай попалено душі упрах,
Будьмо кожен Вкраїні не гостем,
Будьмо Мужем на гострих вітрах.

І хоч бідами сповнена чаша
І від болю аж терпне душа,
Встаньмо гордо за націю нашу
Всі, кому ще вона не чужа.

І хай дух наш в народі забродить,
Щоб не сповз він на стежі криві.
Нам не критику треба наводить,
А засукувати рукави.

Не ятрилось щоб серце, мов рана,
Вже яку не злікує ніхто.
Хоч не рано вже, хлопці, не рано, —
Ми не спізнені років на сто...

* * *
Коли жива душа,
тоді живий народ.
Живий народ, тоді жива й душа.
Я зневажаю вас,
творці холодних од,
Як одам тим земля моя чужа.

* * *
Не мучся, як накоїв сам біди.
Біда живе з людиною завжди.
Та як із другом ти повівсь недобре.
Собі жорстоку кару присуди.

* * *
Не просто, мабуть, і не випадково
Принижене у нас Мистецтво слова.
Убого стало в душах і серцях,
Якщо зневажена духовності основа.

* * *
Ти є ніхто. Й повік нічим ти будеш,
Як рідну мову і свій рід забудеш.
Не виб’єшся із покруча на люди,
Помреш, як твар, з неслави і огуди.

* * *
Ти вся, як вишенька тонка.
Весною. В білоцвіті.
Стоїш і сяєш вся. Така
Є лиш одна на світі.

* * *
Не загасай, моя любове,
Світи удень мені й вночі.
Ввійди в думки мої і слово
І поцілунком обпечи.
Категорія: Класики із берегів Десни | Додав: Редактор (25.07.2014) | Переглядів: 5548 | Рейтинг: 2.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
22.10.2017 - Пшик і перспективи «маленької жовтневої революції»
22.10.2017 - Митька-браконьєр і Фукуяма – про Росію
21.10.2017 - А вот я бил, рєбята, на Москвє-рєкє…
21.10.2017 - Прейскуранти на політику і алко-поезію
21.10.2017 - Кому довіритися – лікарю чи фелшару?
20.10.2017 - «Суча дочка» із диханням вічності
20.10.2017 - Засідка «по умолчанію»
20.10.2017 - Росія з доторком мертвеччини
20.10.2017 - «Сортирні» роздуми довкола постаменту
19.10.2017 - Писанина з води і віскі
Мирослав Дочинець у Михайла Коцюбинського
Як у Дмитрівці, біля Бахмача, міст будували
Володимир Сапон. У білому плащі та з чубом під «бітлів»…
Пізні діти Прилюка
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
В спустошений дощ
Мирослав Дочинець у Михайла Коцюбинського
Як у Дмитрівці, біля Бахмача, міст будували
Володимир Сапон. У білому плащі та з чубом під «бітлів»…
Пізні діти Прилюка
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
В спустошений дощ
09:52 - Пшик і перспективи «маленької жовтневої революції»
08:32 - Митька-браконьєр і Фукуяма – про Росію
21:46 - Прейскуранти на політику і алко-поезію
10:03 - Засідка «по умолчанію»
09:44 - «Сортирні» роздуми довкола постаменту
15:28 - «Облом» русифікатора Калюжного
11:12 - Центробіжність Верецького перевалу
09:01 - У ВРаді – чихуахуа, а на вулиці -- люди
10:39 - Новоявлений «ярославомудрівець» або Повний… «зубець»!
07:51 - Аусвайс…
09:54 - Росія з доторком мертвеччини
08:52 - «Конвертована» ветеринарія Віктора Кульбака
09:42 - Репресивна машина на «Хуторі Тихому»
10:56 - Думай, як ЖЕК!
11:16 - Утримати село «за яйця»
20:15 - Нова «політика» реанімації села
08:42 - «Недірявий» бізнес сім’ї Дирявків
13:14 - Цементний гамбіт
19:44 - Колівешка б замість мера в місто Лева…
12:48 - Господар із Буянки
12:09 - «Суча дочка» із диханням вічності
20:05 - Писанина з води і віскі
09:44 - Приязнь сердець
09:30 - «Бальзам для душі» від Віри Шевченко
13:49 - Дві Наташі на «Білій сцені»
12:28 - Історія з винним підтекстом
19:41 - В нору, в печеру, в дупло…
11:53 - Вінницький смайл-фест
21:28 - «Пасуля з капустов»
20:04 - «Бомба» двох фотохудожників
19:22 - Професіонали і «зірки»
18:53 - Загартований глухонімий
19:59 - Футбольний «театр на подолє»
19:54 - Ще про футбольну бабкініану…
20:31 - Війна жаб і мишей
19:53 - Марадона заробляє самовари
11:19 - «Маладци» Шевченка і Суркіса
10:35 - Наш Тремба найкращий!
11:02 - Чернігівці із кубком Coca-Cola
12:57 - Що таке ФК «Динамо»?
21:59 - А вот я бил, рєбята, на Москвє-рєкє…
09:44 - Кому довіритися – лікарю чи фелшару?
10:56 - Члени спілки і спілка членів
19:24 - Смак осені
08:08 - Назад у минуле, ГДР-івське…
12:54 - Лабіринт прізраков…
21:48 - Вєрка і феррарська піца
19:32 - Змагалися артилерійські батареї
13:29 - За туманами сновидінь
19:12 - Дошки Прилюку нема, а похабєнь висить…





Мистецька Хвиля










РЕКЛАМА