вологість:

тиск:

вітер:

Головна » Статті » Маски, ноти і слова

«На свіжому повітрі»
Чомусь пригадалось саме зараз, у ці дні. То була поїздка з приятелем-літературознавцем у віддалене на більш ніж сотню кілометрів від столиці село на провідини до одного нашого класика, котрий несподівано, вже на дев’ятому десятку життя, перебрався з дружиною з письменницького дому в столиці «на свіже повітря», як він сам якось винувато казав, коли ми з ним розмовляли по телефону. Таки гарно придумав наш класик – думалось мені, -- сиди собі під вишнею-черешнею в холодочку та й пиши для нащадків та для історії літератури. Сонечко зблисне, дмухне вітерець – а ти собі знай снуєш-висновуєш та неспішно кладеш на папір щось про давні українські міфи та легенди. (Класик наш писав звичайною ручкою, а почерк – хай начуваються редакційні набірниці).

Проте щось муляло мені. Чого, питається, не їхати було на те «свіже повітря» в шістдесят-сімдесят, а лиш тепер, коли вже далеченько на дев’ятий десяток перевалило, і здоров’я, казали, таки підупало? Та й розмови різні ходили поміж балакучого письменницького люду, що, мовляв, спровадили діти сивого і старого батька разом з матір’ю чимдалі від столиці, прикупивши недорого для них якусь там стару хату. Щоб відтак просторніше й світліше стало в квартирі для дітей і внуків.

Щоправда, тут же картав себе за погані думки – не може бути такого! Нашим письменникам аби попліткувати. Певно, діти подбали, аби і перед світом не соромно було, та й батькам щоб комфортно, з сучасними вигодами, відпочивалося на схилі непростих літ. Адже ж, слава Богу, дітки не бідують, вибилися, вивчені батьками, в люди, -- хто тут, у столиці, а хто й за кордонами, на високих посадах. І тепер переймаються, аби немічні батьки підлікувалися та набралися сил, п’ючи, подалі від затруєного цивілізацією повітря, цілющий лісостеповий аромат. Бо в столичній квартирі їм таки і мулько, і душно, і тісно. А відтак усім добре буде.

Про це ми якраз і говорили неспішно з приятелем, мандруючи в авто спершу широкою трасою, а потім вже й якоюсь дорогою чи не місцевого значення, при цьому минувши поля, описані іншим нашим знаменитим класиком у часи трохи віддалені від теперішніх, – до речі, ті самі поля, які герой зрештою наприкінці твору покидає і повертається назад до міста…

Аж ось дорога майже і закінчилась. Вибачайте, не сказав, що та, перша наша поїздка (а їх усього було дві, наступна – через півроку) трапилась восени, коли шляхи наші українські чорноземні є підступними і ризикованими, надто в передзим’я чи напровесні.

Все ж до села ми, звісно, якось доїхали. Дивно було проте не бачити тут живої душі серед білого дня. Наче вимерло все. Не знали, де шукати, аж поки якийсь чоловічок нарешті трапився нам на дорозі, такий собі непевного вигляду, зі скляними очима – з тих, особливих, що в столиці в сміттєвих баках порпаються…

Отож, поблукавши, майже за Кафкою, порожніми вулицями, знайшли потрібну нам – крайню від пустельного, вкритого дрібнуватою стернею холодного поля. Аж заходимо на подвір’я. Стара хата як сирота, бідненька зовні, убога. Видно, побудована за Сталіна чи й раніше. Подвір’я порожнє – лиш криниця праворуч за ворітьми, далі, за хатою, -- город у високих бур’янах…

Невже в цих бур’янах живе корифей сучасної літератури?..
Пригнічено простуємо до дверей, берусь за клямку…
Наш шановний класик сидів на якомусь старезному ліжку, а щоб піднятися з нього, коли ми зайшли, взявся тремтячою рукою за стіл поруч і ледве-ледве зіп’явся на ноги, і тут же щось почав чи розпитувати, а чи розказувати, -- вже й не пам’ятаю…

Звісно, радість зустрічі була все ж великою. Наш класик і його привітна, знаюча все про колишніх письменників дружина, не могли приховати емоцій. Як малі діти, подумалось мені, але чомусь із гіркотою. Привітна і гостинна господиня одразу заходилася накривати на стіл, ми дістали з столичної торби пляшку коньяку, ковбасу, сир, хліб, молоко, щось там ще. Звичайна метушня, як завжди в подібних випадках…

Аж потім ми огледілися. В хаті.
І замовкли, вражені – з приятелем.
Це була якась фантасмагорія: я дивився на нашого класика, про якого хтось сказав, що, мовляв, якби його не було, то його треба було б придумати для нашої літератури, і книжки якого сьогодні читають і цитують і звичайні читачі, і історики, -- і не міг сумістити його, -- відомого, популярного, хрестоматійного, -- з цими убогими і тісними стінами, з древнім сволоком на низькій стелі, з затрапезними сільським меблями часів раннього соціалізму, з цими давно невипраними ковдрами, з якимсь лахміттям по закіптюжених кутках, з загидженими вікнами, з застоєним затхлим запахом…

Щодо туалету, то з цим усе стало зрозуміло, як тільки ми зайшли до хати, але де ж вони миються-купаються, цих двоє стареньких немічних людей?.. У якому відрі чи в яких ночвах?... Вже коли сиділи за столом, почули від господарів їхню розповідь про життя-буття на новому місці, про те що діти і внуки (дякувать їм!) не забувають про них, час від часу привозять зі столиці харчі; і про село, в якому лишилося обмаль мешканців, а з тих, хто лишився, більшість чоловіків, та й чимало жінок, спилися від безгрошів’я, безробіття і безнадії; відтак село доживає, глухе й німе, і що це справді чудовий матеріал для досліджень про сучасне українське село і його майбутнє відродження, і про це треба писати, адже село треба рятувати, бо саме воно порятує Україну… Наш класик так і залишився невиправним оптимістом, подумалось мені, навіть у безнадійній ситуації…

Ми з приятелем намагалися підтримувати розмову, а ще вислухали бідкання господарів на вічно п’яних сусідів, котрі обкрадають їх (вкрали ложки-виделки, посуд, ще щось, вже й не пам’ятаю що саме) і вимагають горілки за внесене з криниці відро води чи ще за якусь допомогу чи дрібну сільську роботу по господарству, бо ж господарі недужі – дружина нашого класика ще могла виходити надвір, а він, бідолаха, вже й по хаті не міг пересуватися.

Аж ось тут же, ніби на підтвердження їхніх слів, прочинилися двері, і в щілину просунулася синюшна мармиза, котра захриплим голосом попросила, ні, не попросила, а почала вимагати горілки…

Господиня слухняно налила мармизі коньяку і піднесла шмат ковбаси…
Невдовзі по тому ми з приятелем якось хутко зібралися і попрощалися, хоча господар з дружиною просили ще побути. Знаєте, дорога, казав я, треба за білого дня вернутися до столиці, бо, мовляв, справи невідкладні.
І не знав куди очі діти.
Від сорому.
За те, що мимоволі став свідком драматичного, майже за Шекспіром, сюжету.
За цих двох старих безпорадних людей, останніми роками життя яких так немилосердно, так жорстоко розпорядилася доля…
Про їхніх дітей я тоді чомусь не згадав.
Про них, певно, подбає всевидячий Господь.

P.S. І наш класик, і його добра дружина через кілька місяців після наших других відвідин, які ми здійснили напровесні через півроку, одне за одним відійшли в кращі світи. Поховані тут-таки, на кладовищі цього глухого і чужого села, в якому їм випадково довелось доживати кілька останніх років, подалі від гамірного Києва.
На свіжому повітрі.

Михайло Сидоржевський


Категорія: Маски, ноти і слова | Додав: Редактор (03.04.2017) | Переглядів: 447 | Рейтинг: 5.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
22.10.2017 - Пшик і перспективи «маленької жовтневої революції»
22.10.2017 - Митька-браконьєр і Фукуяма – про Росію
21.10.2017 - А вот я бил, рєбята, на Москвє-рєкє…
21.10.2017 - Прейскуранти на політику і алко-поезію
21.10.2017 - Кому довіритися – лікарю чи фелшару?
20.10.2017 - «Суча дочка» із диханням вічності
20.10.2017 - Засідка «по умолчанію»
20.10.2017 - Росія з доторком мертвеччини
20.10.2017 - «Сортирні» роздуми довкола постаменту
19.10.2017 - Писанина з води і віскі
Мирослав Дочинець у Михайла Коцюбинського
Як у Дмитрівці, біля Бахмача, міст будували
Володимир Сапон. У білому плащі та з чубом під «бітлів»…
Пізні діти Прилюка
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
В спустошений дощ
Мирослав Дочинець у Михайла Коцюбинського
Як у Дмитрівці, біля Бахмача, міст будували
Володимир Сапон. У білому плащі та з чубом під «бітлів»…
Пізні діти Прилюка
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
В спустошений дощ
09:52 - Пшик і перспективи «маленької жовтневої революції»
08:32 - Митька-браконьєр і Фукуяма – про Росію
21:46 - Прейскуранти на політику і алко-поезію
10:03 - Засідка «по умолчанію»
09:44 - «Сортирні» роздуми довкола постаменту
15:28 - «Облом» русифікатора Калюжного
11:12 - Центробіжність Верецького перевалу
09:01 - У ВРаді – чихуахуа, а на вулиці -- люди
10:39 - Новоявлений «ярославомудрівець» або Повний… «зубець»!
07:51 - Аусвайс…
09:54 - Росія з доторком мертвеччини
08:52 - «Конвертована» ветеринарія Віктора Кульбака
09:42 - Репресивна машина на «Хуторі Тихому»
10:56 - Думай, як ЖЕК!
11:16 - Утримати село «за яйця»
20:15 - Нова «політика» реанімації села
08:42 - «Недірявий» бізнес сім’ї Дирявків
13:14 - Цементний гамбіт
19:44 - Колівешка б замість мера в місто Лева…
12:48 - Господар із Буянки
12:09 - «Суча дочка» із диханням вічності
20:05 - Писанина з води і віскі
09:44 - Приязнь сердець
09:30 - «Бальзам для душі» від Віри Шевченко
13:49 - Дві Наташі на «Білій сцені»
12:28 - Історія з винним підтекстом
19:41 - В нору, в печеру, в дупло…
11:53 - Вінницький смайл-фест
21:28 - «Пасуля з капустов»
20:04 - «Бомба» двох фотохудожників
19:22 - Професіонали і «зірки»
18:53 - Загартований глухонімий
19:59 - Футбольний «театр на подолє»
19:54 - Ще про футбольну бабкініану…
20:31 - Війна жаб і мишей
19:53 - Марадона заробляє самовари
11:19 - «Маладци» Шевченка і Суркіса
10:35 - Наш Тремба найкращий!
11:02 - Чернігівці із кубком Coca-Cola
12:57 - Що таке ФК «Динамо»?
21:59 - А вот я бил, рєбята, на Москвє-рєкє…
09:44 - Кому довіритися – лікарю чи фелшару?
10:56 - Члени спілки і спілка членів
19:24 - Смак осені
08:08 - Назад у минуле, ГДР-івське…
12:54 - Лабіринт прізраков…
21:48 - Вєрка і феррарська піца
19:32 - Змагалися артилерійські батареї
13:29 - За туманами сновидінь
19:12 - Дошки Прилюку нема, а похабєнь висить…





Мистецька Хвиля










РЕКЛАМА