вологість:

тиск:

вітер:

Головна » Статті » Маски, ноти і слова

Мій Василь ЯРЕМЕНКО
У кожної людини бувають ЗНАКИ, що докорінно визначають її долю. З Василем Васильовичем таких було чимало. Тут принагідно – бодай декілька (долучуся до багатого поважного товариства – у кожного, кого вчив Василь Яременко, їх, сподіваюсь, так само, набереться – і своїм вітальним спогадом). Отож, по суті. …Липень 1982 року. Вступаю на факультет журналістики Шевченкового університету. Творчий конкурс. Анкета на 77 питань… Співбесіда… Перший іспит, історія, – «відмінно». Наступний – українська мова і література. Приймають: Василь Васильович (література) і пані (не пам’ятаю вже прізвища) екзаменувала мову. Іван Франко, «З вершин і низин».

Далі… Сиплю підметами-присудками… Засипаю префіксами-суфіксами.
-- Василю Васильовичу, таке і так хлопець розказує, – захоплено екзаменаторка до В.В.Яременка. – Діти після школи цього не знають!
-- Добре, – одказав на те він, вивівши навпроти мого прізвища те саме «добре».
Я став… десь… – посеред того вступного іспиту – «обурюватись». Усе ж, мовляв, розказав…
-- Олександре Петровичу, Довженкове ж ім’я маєш… Ти вже студент (тоді була вступна дев’ятибальна система, у кого був високий атестат). Комусь, може, треба буде «п’ять» поставити… Не ти ж один. Бери коньяк. Іди. Святкуй, – привітав Василь Васильович.

Я, пам’ятається, взяв «Грузинський». З Віктором Качулою і Василем Чепурним (в одній кімнаті жили) відсвяткували моє студентство. За два іспити по тому стали студентами й мої друзі…

…Червень 1983-го. Літня сесія. Переходимо на другий курс. 19-20 червня складаємо «историю русской журналистики». Останіій іспит – історія журналістики української, Василя Васильовича, 25 червня. У мене путівка: Саки, санаторій «Полтава», з 21 червня, «горить». Знаходжу Раїсу Дмитрівну Слободянюк, доцент, ще «ту» пресу нам викладала. Пояснюю ситуацію. «Він дуже людяний, – перейматься РД – Сашо, йдіть». Заходимо в сусідню з 32-ю авдиторію.
-- Ну, Олександре Петровичу, як і на скільки знаєш?, – розклав Вась-Вась білети.
Десь-якось ніяковію, знітився.
-- Що там у вас, у Лубнах?
-- На стіні універсального магазину (тоді ще вулиця Луначарського була) мають відкрити меморіяльну дошку: «Тут містилася редакція першої в російській імперії газети українською мовою «Хлібороб», 1905-1907рр.» – бадьоро відкриваю я таємниці.

Часи непрості були, 1983-го: прєдсєдатєль КҐБ Юрій Андропов (Урія Файнштейн) був нагорі, в партійних «гєнсєках». Василь Васильович відкрив заліковку: п’ять екзаменів у мене було «відмінно», Віталій Андрійович, Довгич по «…русской журналистике» поставив «хорошо».
-- Ну, Віталій.., -- посміхнувя В.Яременко. Вивів своє «відмінно». -- Їдь, підлікуйся, – потиснув руку.

… На четвертому курсі, за «антисовєтчину», мене хотіли і мали намір вигнати-викинути з університету. Д-р Алла Петрівна Коваль, завідувач нашої кафедри стилістики, Анатолій Григорович Погрібний (царство їм небесне) і Василь Васильович перед «службами» заступили: зостався в університеті.

З 89-го року мав за честь бути разом з Василем Васильовичем в управі Товариства української мови (потому «Просвіта») ім.Тараса Шевченка. І з легкої його руки і того ж таки Анатолія Григоровича став головним редактором у «Слові», 28 років мені тоді було. Золоті були часи!!! І чимало ми таки тоді зробили!!!

… За якийсь час (ми вже тоді юридично розлучилися з Мовчановим відомством) доля звела близько, знову. Професор Василь Яременко був директор Інституту культурологічних та етнополітичних досліджень МАУП. Знову підставив мені і газеті плечі. Фінансово, з його подачі, ліг чесний ґрунт. Вікторія Стах (дай їй Бог ЗДОРОВ’Я) допомогла паспортом (я натоді щойно поновлював документи) І ДІЛО пішло!!! «Куди серце лежить – туди й око глядить». І ще зо п’ять добротних матеріялів Василя Яременка. Тоді саме розписався Макс. Стріха, по всіх-усюдах, витягнувши давню статтю в «Слові» ч.4, 1992 року, Анатоля Щербатюка «Дух крові». Василь Васильович і тут не подарував ( Саша… Принеси мені цей «Дух…», – попросив. Я приніс. Тут у мене, в Печерській прокуратурі, були справи: виклики-допити-пояснення)...

«Український фізик і літератор» п.Стріха бреше: «... газета «Слово» надрукувала статтю А. Щербатюка «Дух крові», в якій пропонувалося зашморгнути чи то «московські шиї жидівськими кишками», чи то — «жидівські шиї кишками московськими». Нічого подібного в статті нема. Головне — переконливо збрехати, взявши в лапки власну вигадку, — і читачі повірять в антисемітизм А.Щербатюка. Вражаюча підлість, цинічна брехня, брудні наклепи, хамство і безпардонність», – значив Василь Яременко.

Відкрили ще й нецензурованого Василя Симоненка. «Задивляюсь у твої зіниці…» Не так було в ПОЕТА: «Україно! П’ю твої зіниці!». Аж моторошно стає. І пробирає. До решти!!! Подав я, на першій шпальті, у шпіґелі.
Ну, а суди, в Шевченківському районі столиці, то окрема тема. На багатьох із них був. «Міф про український антисемітиз» – причина тим судам.

І насамкінець.
Якоїсь весни в Українському домі виставили документи. Про репресії стосовно українського народу. В катах – Лейзер Каґановіч, Мендель Хатаєвич… Там доля вкотре звела з Василем Васильовичем. Проведи мене трохи, до Хрещатика, – попросив – Східці. Слизота. Десь із годину – поки йшли, гововорили. «… Бачиш, у них нині гроші. І немалі. Капітал. І вони згори».

Це так. Потроху.
ВЧИТЕЛЮ! Складаю Вам доземну шану. Ще живому.
Бо багатьох, справжніх, уже нема.

Олександр Сопронюк


Категорія: Маски, ноти і слова | Додав: Редактор (15.05.2017) | Переглядів: 1063 | Рейтинг: 5.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
19:43 - Дракулова школа
19:43 - Недохарчовані слуги тих, хто «переїдають»
14:23 - Лютий Вересень
07:29 - Московська оптика
08:36 - Назад у майбутнє…
09:19 - Хороша страна Болгария, а росія лучче всєх…
08:51 - Поки Ляшко на голубих морях…
09:22 - На побачення із виродком
08:09 - Словесна маска обивателю
21:17 - Про візовий режим з Росією
10:56 - Думай, як ЖЕК!
11:16 - Утримати село «за яйця»
20:15 - Нова «політика» реанімації села
08:42 - «Недірявий» бізнес сім’ї Дирявків
13:14 - Цементний гамбіт
19:44 - Колівешка б замість мера в місто Лева…
12:48 - Господар із Буянки
12:06 - ЛОБОТОМІЯ
11:54 - Земельне «ЯКУБинство»
17:57 - Продавати чи ні ЗЕМЛЮ?
21:26 - «Дитинногральний розум»
20:11 - Магістр слова із українського Таганрога...
19:43 - Маковейний сон з Уляшком
11:43 - «Трипільський сапет»
19:04 - На Срибнокільской хлопци пляшут…
11:12 - Рудий Панько чекає
09:51 - Безврем’я Національного художнього музею України
09:25 - Як для Шолохова «Розпрягали…»
16:17 - Обнулення «урбанізованих лічильників»
09:48 - Якби не було Реп’яха…
19:53 - Марадона заробляє самовари
11:19 - «Маладци» Шевченка і Суркіса
10:35 - Наш Тремба найкращий!
11:02 - Чернігівці із кубком Coca-Cola
12:57 - Що таке ФК «Динамо»?
20:40 - Капітан-«колорадо»
11:09 - Монолог ЧЕМПІОНА
08:40 - Пас від Баннікова... пляшкою «Гетьмана»
13:48 - Рукопашний бій для педагогів
11:40 - Бій Кличка із «мільярдером»
20:16 - Літо коротке…
10:47 - Стіхи і пєсні єсть – моста немає
09:45 - Радістка Кєт із Варшави
09:38 - Жив собі художник...
20:12 - Листи в редакцію…
18:59 - Ванга. Спецпроект КДБ чи пророк?
18:43 - Рекламний антипод Сковороди
09:21 - Інтрига, тайна і ігра
08:38 - Джміль у церкві
08:26 - Два подвір’я – два світи





Мистецька Хвиля












РЕКЛАМА