Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Липень » 26 » Вічне
21:23
Вічне
«Похоронний» день випав, згірклий від смутку утрати.
В такі дні пам’ять хапається за ту ніч із далекої юності. Верталися ми з похорону Студеної Марти.
В чагарях навісніли солов’ї.
Проти місяця блищали в росі ягоди, і ми кидали їх до рота. Розсипи світляків значили нам лісову дорогу.
– Яка була жінка, – порушив я нарешті мовчанку. – А ви кажете, що смерті немає. Бог дав, Бог і взяв.


– Узяв, але не вмертвив, – мовив дідо Андрій. – Своє Він не губить. Себто людську душу, бо та належить Йому… Який батько хоче смерти своєму поріддю?! Оглянься, прислухайся! Для наситу нашої утроби дано садовину, для втіхи наших вух – солов’їв, для посвіту очам – світляків і звізди. Се вічне. То невже душі приготовано менше?! Невже їй належить вигаснути, а духові вичахнути?!

– Але ж люди смертні! – вигукнув я.
– Людність так, але не людина…

– Як це розуміти? – став я вкопано.
– А так. Смерть інших ти спостерігаєш, але свою... не побачиш ніколи. Ще жодна душа не засвідчила, що вона вмерла...

І знову я не розумів, чи всерйоз він каже, чи жартома.

Мирослав Дочинець

Категорія: Культура | Переглядів: 1017 | Додав: Редактор | Рейтинг: 5.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля












РЕКЛАМА