Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Квітень » 13 » Синдром хохляцтва
11:28
Синдром хохляцтва
Для мене, як для кожної цивілізованої і соціалізованої людини, тим більше журналіста і письменника, соцмережі -- живий зв’язок із живим світом, хоч, чесно кажучи, часом від тої реальності хочеться забігти… на край світу. Часом страшно від людського горя, відчаю, надто озлоблення і агресивності, і взагалі паскудства, адже дехто вважає, що соцмережі -- це клоака, в яку можна скинути усі відходи своєї «розумової» і «психічної» діяльності. Але для письменника і це цікаво… Тим паче, що все-таки набагато більше зустрічаєш друзів і однодумців, а кожен з нас сьогодні найбільше прагне і шукає саме порозуміння людського у нашому занадто заполітизованому, зазомбованому різними ідеологіями світі. Але, на жаль, не завжди знаходить...

Приміром, із своїми родичами і друзями, які живуть в Росії, я його не знайшла. Як і багато з нас... І ради їхньої ж безпеки перестала спілкуватися, бо знаю, що це ТАКЕ -- жити в радянській імперії під пильним наглядом СПЕЦЗОМБОСЛУЖБ…

Тому щиро «зафрейдила» пані Жанетту Шишкіну, яка розповіла про себе, що землячка, родом з Дніпропетровська, за фахом філолог, але вийшла заміж за росіянина і живе зараз в Оренбурзі, де, до речі, велика українська діаспора, що шанує і пам’ятає свою історію, звичаї і обряди. І це тішило. Тим паче, що все збиралася розпитати когось не заангажованого політикою і війною Росії з Україною, про долю оренбурзького музею Тараса Шевченка, бо кілька років тому у пресі проскочило, нібито старий будиночок, де був музей і бував наш Кобзар, влада знесла з лиця Оренбурга…

І от замість відповіді отримала коментарі. На жаль, не очікувані. Дуже цікаві, до речі, коментарі пані Шишкіної про кончину відомого російського радянського поета Євгенія Євтушенка. Чого там тільки нема: і про Євтушенка, що любив Україну, і про поганих хохлів, про яких нібито сам Шевченко написав «корявий, але справедливий вірш», раніше заборонений, та нині оприлюднений в Інтернеті – «Хохли»… Звісно, вірш -- явний фейк, виплоджений якимсь хохлом з «фамілією» на -ко: Нощенко чи як там. Прикро, що в нього могла повірити чесна радянська вчителька, привчена вірити кожному надрукованому слову...

Дісталося і Шевченку, який, мов, «був ще той»… І мені дісталося, свят-свят!: порада читати бузину… І все це було б смішно, якби… не було списано під копірку з українофобських зомбо-шоу на каналах «Росія»… Я розумію, що Інтернет і соцмережі не рятують від зомбопатії, тим паче, від агресивно насаджуваної ненависті до Тараса Шевченка, власне, як і до інших знакових постатей і символів Української незалежної держави: Мазепи, Петлюри, Бандери…Та все ж рівень ненависті до Шевченка в душі звичайної оренбурзької вчительки на пенсії ще й родом з України шокував.

Тим більше, дивно це було читати від імені жінки, на сторінці якої у ФБ нема жодної власної думки про суспільне й політичне життя-буття в Росії! Ні згадки про корупційні скандали з «Дімоном», ні про вербування на Донбас сибірських добровольців, ні про російські військові злочини в Сірії і «сліди» спецслужб по цілому світу…. Тільки кулінарні рецепти, поради, як вирощувати огірки та як займатися самогіпнозом!!! Потрясаюче!
Ну просто генерал ФСБ на дачі!

Натомість на моїй сторінці у ФБ громадянка і патріотка Росії пані Шишкіна «ізгаляється по-взрослому»: ганьбить і повчає «хахлов» не згірш реєстрового шута жириновського і їже з ним «соловьями» «русского мира»… Даремно я намагалася вгамувати цей потік фанатизму і фейкової інформації… Пані Шишкіну «понесло», як Остапа Бендера. І її можна зрозуміти! Дорвалася людина нарешті до української свободи слова… На жаль, не відповівши мені на головне: так що ж усе-таки сталося з Оренбурзьким музеєм Тараса Шевченка, українця, який став символом боротьби кращих синів Росії за її ж свободу… Боротьби, яка так і не завершилась…

Тож у зв’язку з майбутнім її завершенням, хочеться нагадати, що замість писати «коряві» пародії на хохлів, яких справді Шевченко люто ненавидів, Поет у другій половині 1845 року написав їм, «І мертвим, і живим, і ненародженим в Україні і поза Україною сущим», своє «дружнеє посланіє», і вперше прочитав його на вечорі у В.В. Тарновського – зросійщеним панам малоросам. І що цікаво, вислухали! З жахом! Усю правду про себе, вельможних і вчених, від вчорашнього кріпака недовченого. І замість вбити нахабу чи відлучити від товариства, подивилися його очима на світ білий, на Україну і на себе, на свою роль в історії занедбаної своєї батьківщини... А чому? А тому, що кинув Бог Шевченка теж не серед дрібних нікчем, а все-таки людей з освітою, розумом і совістю...

Як відомо, були там і вельми актуальні й для нинішніх хохлів рядки:
Раби, підніжки, грязь Москви,
Варшавське сміття -- ваші пани,
Ясновельможнії гетьмани.
Чого ж ви чванитеся, ви!
Сини сердешної Украйни!
Що добре ходите в ярмі,
Ще лучче, як батьки ходили?!
Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.
Може, чванитесь, що братство
Віру заступило?
*

* Читай: братство з російською імперією заступило хохлам деяким віру не лиш в автономію, можливість мати власну самостійну державу, а й національну гідність. Отже, справді, Шевченко був ще той -- Геній і Пророк. І слава Богу, що був. Бо без нього і нас би, українців-русинів, не було. Лиш хохли на порожніх головах...

Галина Тарасюк

Категорія: Ексклюзив | Переглядів: 190 | Додав: Редактор | Рейтинг: 1.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля












РЕКЛАМА