Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Липень » 8 » Штири з їдного села…
18:59
Штири з їдного села…
… Ми ту’ не перший день до тебе придивляємоси. А ти всьо пишеш, пишеш. Нє, я ніц’ не кажу. Пиши, коли є охота. Але то файна робота. Ту’ грижі не заробиш і музолів не натреш. Може, маєш яку книжицю? Нє, не читати. Ту нема коли марнувати час на розваги. Ту тре’ розжитися лісу в тиловиків і бліндаж підлатати. Видівісь сам, як вчера ненза кидала желізо з тамтого боку. А як ти го’ підлатаєш, коли він вистежує тебе своєм шкляним воком? Підстерігає, як гріх чоловіка, аби накинутися з наскоку. Так, хтівім-би зблизька подивитиси, шо ти за їден.

О, то загруба, -- крутить в руках «Блокпост», -- знимка не дуже, а вишиванка гойна, -- присвічує ліхтариком. -- Моя вдома так може. Давай ту ю во, тоньшу, -- бере «Вірші з війни», згинає вдвоє і ховає у задню кишеню штанів.

Ти не дивуйся, шо ми собі тутечки часом так балакаємо по-свому. Нам так добре. Нас ту є штири з їдного села з-перед гір.

«Братьо».
Себто – я, -- через бійницю в бліндаж сиплеться місячне світло і на протилежній стіні видно, як його тінь загинає пальці, -- кому братьо, а кому вуйко. Але «братьо» -- файно. Не те шо «бес», «мюлер» чи «псіх».

«Лемка» ти знаєш.
Той мені шваґер, бо я його сестру тримаю. Бодай би її чорти за коси так тримали. Але то в’їдлива баба. За 30 років всі нерви мені випиляла. Вже давно був би лишив. Але як ї лишиш? На мої 50 з чубком років маю з нев’ спільну хату, спільні діти і чось ми’ сі так здає, шо досі люб’ю ї.

Той – «Баб’як».
Він і пишеться Баб’як, і все життя ніц но по бабах, по бабах баб’якує. Подейкують, шо має такий смичок, шо під ним заграє навіть та скрипка, яком ніхто не грав десіть літ. Таких цариці коло себе тримали. І вже стріляли за ним чоловіки, і вилами штрикали; той не вмре свойов смертов; виглядає на те, шо він на войну від якоїсь удовиці втік.

Той – «Марущин».
Його мама – Марія. Маруська по-нашому. Той не мав тата. Його мама після школи поїхала до міста по науку, а за рік назад вернула з животом. Божилася перед ксьондзом, шо не виділа хлопа. А від кого пристарала? Церква не вірить в непорочне зачаття. Де таке видано, шоб до простої дівки дух святий приходив. А я відки знаю? Може, приходив, а може, нє.

Ми нераз як зачнем ту поміж себе бесіду по рациї, то у ворога мозок кришисє. Він не знає, шо то за армії, а з якого краю нам на підмогу прийшли.
Лемки мают своїх двох Великих Поетів. Раз Стефаника, два Антонича. Ці цілому світови повіли гірку-та-велику правду про лемків, гуцулів і бойків, лиш не знаю, чи якому французикови від тої сумної пісні стиснуло за серце, чи бодай би у боці кольнуло.

А ти пиши, -- добре, шо нині не тре’ чорнила, зошита, -- я тобі повім всю правду, а буде тобі моя правда, як сукровиця, солодка. Від неї тебе знудит. І буде тобі солодко, як то не раз бувало, коли насмокчешся зміїної отрути і крові своєї дитини, коли її за ногу вкусила гадюка. Але завтра. Солодких снів. Спи…

Борис Гуменюк

Категорія: Культура | Переглядів: 650 | Додав: Редактор | Рейтинг: 5.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
«Над Збручем зірка падала…» (До річниці «Золотого вересня»)
Захована правда про українське село. Її відкриває професор, журналіст, письменник Микола Тимошик
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Надурена Галя і триколінна Маруся з розпряженими кіньми…
Вишиванка війни у фарбах, словах і звуках
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
Як я крав кавуни
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля










РЕКЛАМА