Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Серпень » 23 » Про наш прапор, символи і комуняк
15:03
Про наш прапор, символи і комуняк
Кажуть, жовто-блакитні стяги прийшли до українців ще з тих дохристиянських часів, коли не було зораних пшеничних ланів, а наші пращури поклонялися Сонцю. Поклонялися Богу світла і сонця Дажбогу – давателю всякого добра, опікуну людської долі та достатку. Поклонялися Ярилу – Богу весняного сонця, символу родючості та розквіту. Звідси й жовтий колір. Колір сонця. Сонце завжди угорі, над усим і всіма. Сонце в блакитному небі. Не на синьому тлі, бо синій символізує не небо, а воду, синій означає розслабленість, безпечність, флегматичний характер. Сонце не на тлі пасмурного чи вечірнього неба, а в поєднанні з блакитним, що означає інтелектуальну діяльність, ясність і прямоту, пошук істини і бажання досконалості. Звідси й кольори стягів: жовтий угорі, як сонце – всяке добро, людська доля й достаток, які осявають блакить – інтелектуальність, ясніть і прямоту, істину й досконалість.

Стверджують, що жовто-блакитні стяги дійшли від наших пра-пращурів до пращурів-княжої доби, доби визвольних рухів, а потім і до нас. Вони стали символом нашості, нашої прадавності, нашої живучості і прагнень до розквіту, нашої боротьби у відстоюванні щасливої долі й достатку, ясності, прямоти, інтелектуальної діяльності, істини та досконалості. Ці кольори на стягах асоціювалися з українськістю, що ніяк не вписувалося в радянське бачення, тож і стали за совєтів «антирадянськими», «буржуазними», «націоналістичними», «ворожими».

Очевидці розповідають, коли Україна в 90-х здобула незалежність і у Верховній раді постало питання, який державний прапор затверджувати – комуністами аж тіпало: «Ніколи не проголосуємо за жовто-блакитний!». І почалися торги патріотів: «Ми поступимося, тільки проголосуйте». Казали собі: «Надуримо комуняк, аби кольори зберегти». Пішли домовлятися: «Якщо вам не подобається «жовто-блакитний», сонце угорі, і звучання «жовто-блакитне» -- ненависне, нехай буде блакитне угорі, це вже блакитно-жовтий, голосуйте. Мало поступилися, все одно не голосуватимете? Давайте тоді ще не блакитний, а синій».

І вже не важливо стало за торгами і дискусіями синій чи блакитний, небо чи вода, аби проголосували. Питали у своїх, невдоволених: «Ви хочете вберегти кольори чи легенду про долю й досконалість? Давайте хоч кольори відстоїмо, -- нова, свіжа, краща легенда є: жовте внизу – це пшениця, синє угорі – це небо над нею. Ну як гарно? Що не працює? Прадавні символи не так працюють? Жовте ніколи не було пшеницею – це сонце, а синє -- не небо, а вода? Слухайте, заспокойтеся. Хочете зовсім нічого не отримати? Вони не проголосують. Давайте хоч кольори прапора збережемо!»

Поступилися -- і наче зберегли. Сьогодні маємо прапор з утраченим прадавнім смислом. Проміняли сонце (всяке добро, людську долю й достаток) на пшеницю. А блакитне небо (прямоту, істину, досконалість, інтелектуальну діяльність) замінили синьою водою, яка заливає згори поле пшениці розслабленістю, безпечністю і флегматизмом. Думали, надурити комуняк, зберегти кольори, а надурили себе, не зберігши смислів.

Я не закликаю сьогодні перевертати прапор.
Я не фахівець у символах і знаках. Може це все вигадка? Нехай цим професіонали займаються.

Сьогодні я пишаюся нашим прапором.

Аж душа щемить, коли бачиш його на краю окопів чи далеко від Батьківщини. Він – наша гордість. Наш прапор – наша незалежність. Але для себе я знаю: наш сьогоднішній прапор – це ще символ великої української поступки. Побачите його в небі, і крім гордості, пам’ятайте, у небі символічно лопотить українська поступка у всьому. І вся дорога українців простелена суцільними поступками.

Взяти хоча б останні: заблокували Криму електрику – поступилися. Заблокували на схід агресору залізницю – поступилися. Ми поступаємося мовою у свіжих законопроектах. З 90-тих років і досі лунає: «Поступайтеся! Бо взагалі закону про освіту не отримаєте» (як колись прапора). Поступаємося.

Погоджуємося на «навчання мовою меншин» на шкоду освіті українською мовою, бо Україні краще, щоб мова меншин «вивчалася». Як поганяло стЬОбає знову: «Поступайтеся, бо інакше вони не проголосують, не матимете закону про українську мову» (як колись прапора). Поступаємося. Погоджуємося на принизливий пункт, що «статус української мови, як державної, не може заперечувати мовних потреб меншин». Дуримо себе, що це нормальне формулювання, насправді, втрачаємо щось більше, ніж просто слова. Втрачаємо смисли, як колись із прапором.

Сьогодні День нашого прапора.

І поки точаться дискусії -- ось уже 26 років -- і вирішується доля про правильне-неправильне розташування кольорів, і може ж таки колись затвердиться Стандарт (синій чи блакитний), який ось уже 26 років ніяк не ухвалять, люблю наш прапор.
Хай тріпоче над Україною.

Оспівую його у моїх книжечках для діток. Він для мене сонячно-небесний і трішки пшеничний. Готова йти з ним і перемагати. Лопоти, прапорику, нам на радість, на зло ворогам! Дивлюся на тебе й думаю: «Досить нам уже поступатися. Досить»!

Лариса Ніцой

Категорія: Політика | Переглядів: 1216 | Додав: Редактор | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Вступ до 5-ої симфонії Бетховена в… свинарнику
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
«Над Збручем зірка падала…» (До річниці «Золотого вересня»)
Захована правда про українське село. Її відкриває професор, журналіст, письменник Микола Тимошик
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Надурена Галя і триколінна Маруся з розпряженими кіньми…
Вишиванка війни у фарбах, словах і звуках
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
Як я крав кавуни
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля










РЕКЛАМА