Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Березень » 29 » Посадиш – душу, пастиметься – тля...
18:58
Посадиш – душу, пастиметься – тля...
Сьогодні українські письменники (в тому числі і я) виглядають своєрідними ідіотами, котрі продовжують працювати задаром, без гонорарів. Носіїв красного слова в нашій країні давно зумисно знищують... Та не буду сьогодні сфокусовуватись на долях письменників. Спробую поставити проблему в ракурсі підтримки здоров’я організму всього народу... При такому ставленні до Слова чи зможе залишатись здоровим український народ? Більше того – чи зможе він продовжувати хоча б животіти?
Моє сьогоднішнє відчуття – як після духовної пожежі:


Все взяв вогонь. Пройшов – немов крізь сито.
Підходиш – колос. Пробуєш – земля...
І знов її, стопрокляту, місити.
Посадиш – душу. Пастиметься – тля!!!


Тільки декому з письменників іноді вдається вийти на позитивний результат. В основному ж це повсюдна імітація продукту. На вигляд – література. Насправді – в кращому разі ГМО. У Всесвіті працюють Божі закони. А вони гласять, що нічого не дається даром, що за все доводиться платити. Чим платить письменник? Випалюванням душі, здоров’ям, стовбуровими клітинами, котрі організм зберігає на крайній, фатальний час.

Так ліквідатори ішли збирати розкидані графітні твели на даху Чорнобильського реактора:

Це юне, сліпуче тіло –
мов білий графіт пала...

Спиваю цю смерть устами,
Втискаю життя у мить.
Виходжу за Часу браму,
Чую, як кров димить...


Звісно, хіба кількарічне чи навіть десятилітнє неспання ночами, прокидання на другий день опухлим від думок і тиску – не схоже на збирання смертельного графіту?

Що здатне мотивувати письменника на такі подвиги?
Заради чого аж так спалювати себе? Адже, щоб передати внутрішній світ (жодного разу не переможеного Сірка чи Піддубного), треба самому відчути подібне. А звідки видобути енергію хоч зважитись на це, якщо реально ти жебрак. І ставлення до тебе (навіть тоді, коли ти спромагаєшся заховатись під чиєсь крило) – як до бомжа... Звідки у тебе може взятись це геройство і як (чим) потім вийти із добровільного штопору? Чим відновитись? Де видобути (наприклад) впевненість Толстого, котрий спромігся пережити навіть відлучення од церкви? Як нагуляти велич Пушкіна, щоб потім написати геніальне: «ХВАЛУ И КЛИВЕТУ ПРИЕМЛИ РАВНОДУШНО... и НЕ ОСПАРИВАЙ ГЛУПЦА?»

ЖОДЕН ІЗ НАШИХ УКРАЇНСЬКІИХ ГЕНІЇВ ТАК І НЕ ДОЖИВ ДО ЖИТТЯ... Народ не дозволив йому цього...

Найбільше, на що ти можеш претендувати – на підступну (зруйновуючу твоє тіло і душу) злість Шевченка. Чи на його безпросвітній плач. Тож у справжні українські та ще й україномовні письменники нині навряд чи піде розважлива, розумна молода людина. Реально український народ нині живе у часовому проваллі, у позачассі. І капіталістична свідомість іще не відновилось, і соціалістична – не відбулася.

Показова розмова між однією з моїх вихованок: поетесою і її чоловіком.
Чоловік працює сталеваром, забезпечує сім’ю. Поетеса за свою літературну сподвижнецьку роботу – не одержує нічого. Трапляється, чоловік їй докоряє. На що поетеса відповідає: «Я заробляю набагато більше від тебе, але не моя вина, що мені не платять...».

Звісно, чимдалі наша література починає вироджуватись. Спочатку пішли матюкливі тексти, потім – безглуздий постмодернізм... Можливо, деякий час у такому стані іще можна проіснувати. Але в недалекому майбутньому все це обов’язково наздожене і накриє нас, український народ ... Як ось накрила війна на Сході. І коштуватиме це Україні набагато дорожче, ніж елементарна увага до носіїв Слова.

А якість нових грандо- чи лауреато-отримувачів, звісно, залежна від замовників. Бо замовником може бути тільки вільний народ, який у своїй колективній свідомості може дорівнятися до Всевишнього!!!

Григорій ЛЮТИЙ

Категорія: Ексклюзив | Переглядів: 409 | Додав: Редактор | Рейтинг: 1.5/2
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля












РЕКЛАМА