Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Серпень » 6 » Якби не було Реп’яха…
09:48
Якби не було Реп’яха…
Свої коротенькі спогади про Станіслава Реп’яха розпочну з театрального пасажу, який проте досить точно вказує на місце і значущість цієї яскравої та неординарної особистості в літературному й культурному житті рідного краю. Якось Вольтер сказав: якби не існувало Бога, його варто було би вигадати. Щось подібне написано про колишнього очільника обласної письменницької організації з багаторічним стажем у науково-довідковому виданні «Чернігівщина» за 2003 р. Цитую дослівно: «…якби Чернігівщина не мала С. Реп’яха, його довелося б вигадувати».

Я ніколи не належав до широкого кола його друзів чи приятелів, лише в останні роки життя Станіслава Панасовича кілька разів переступав поріг його затишної оселі на другому поверсі колишньої вулиці Щорса, 37-а. І все ж наші стежки-доріженьки перетиналися частенько.

Познайомив мене з Реп’яхом незабутній юний поет Олександр Самійленко.
Це сталося моєї далекої студентської пори, коли разом зі Станіславом Панасовичем до Ніжина – міста ста тополь, як опоетизував його хтось із тодішніх літостудійців, завітали бажані гості – Василь Земляк та Борис Олійник. Пригадую, як емоційно реагувала переповнена інститутська зала на виступ Б. Олійника, котрий прочитав свого відомого вірша «Я спокійно б лежав під вагою століть…»

Згодом на засідання обласної літстудії, яке вів С. Реп’ях, мене привів однокурсник Володимир Сапон. Своїх віршів ми з Володею не читали, зате з азартом узялися розбирати «по кісточках» плоди творчості пошукачів літературної слави. Станіслав Панасович тоді обмовився: відчувається ніжинська школа критичного ремесла… Про той наш із Сапоном візит до чернігівських літераторів навіть відгукнулася молодіжна газета «Комсомольський гарт».

Реп’ях мав дивовижну здатність приваблювати до себе творчу молодь, по-батьківському підтримував її. Це з його легкої руки я, початківець із глибинки, зміг побувати у травні 1976 року на республіканському семінарі молодих авторів, які пробували свої сили в царині дитячої літератури. На семінар поїхали також Василь Струтинський, Володимир Шкварчук і, здається, Петро Зуб, котрі згодом стали відомими письменниками. В Ірпінському будинку творчості доля звела мене з прекрасним дитячим прозаїком Віктором Кавою, який посприяв у моєму літературному становленні.

Станіслав Панасович не раз приїздив у Борзну. Допомагав у відновленні доброго імені нашого призабутого поета-земляка Анатоля Олійника. Якось у Борзні Реп’ях підвів мене до Володимира Коломійця, тодішнього редактора журналу «Дніпро», коли вони приїжджали на зустріч із сільськими трудівниками. Так мої дитячі оповідки з’явилися на сторінках цього поважного часопису.

За протекцією Станіслава Панасовича в 1981 році мені знову пощастило побувати в Ірпінському містечку майстрів художнього слова, де відбувалася чергова республіканська нарада-семінар молодих авторів. Серед учасників я побачив вихованку Ніжинської літостудії Любов Пономаренко, яка стала відкриттям того семінару, а також Петра Антоненка з Куликівки та чернігівця Володимира Шкварчука. Твори представників Сіверщини згодом були опубліковані в журналі «Дніпро» з напутнім словом Володимира Дрозда.

Тепер зізнаюся: на жодному з тих двох семінарів, на яких побував, я не наважився винести на обговорення аудиторії свої скромні проби пера, хоча вони таки з’явилися й у збірнику дитячих літераторів «Перші промені», і в добірці чернігівських авторів у «Дніпрі». Я працював то в одній, то в іншій редакції районних газет, і їх керівники – люди часом далекі від літератури – не квапилися відпускати свого «цінного» співробітника на всілякі наради й семінари, не передбачені інструкціями «зверху». Ось тоді виручав Станіслав Панасович, який і телефонував, і писав листи-прохання…

Ставши редактором райгазети вже в роки незалежності, я на власній шкурі пізнав усі «принади» адміністративного тиску, бо мав свою журналістську позицію, яка іноді не збігалася з думками тих, хто «наглядав» за газетою, про те, як і про що слід писати чи не писати. Мене викликали «нагору», «проробляли», а раз навіть у «вузькому» й ширшому колах змушували перейти на «легшу роботу». А все тому, що я насмілився висвітлювати діяльність народного обранця, який, на жаль, не підійшов «до двору» місцевим князькам.

Ситуація настільки ускладнилася, що мені не зміг допомогти навіть сам народний обранець. Тоді я звернувся до Реп’яха. Той розповів Володимиру Яворівському – тодішньому очільникові НСПУ і депутату ВР. Яворівський того дня приїхав до Мотронівки на Кулішівські урочистості. Вже на обіді, де було багато людей, він звернувся до районних керівників із переконливим проханням «не чіпати наших…». На деякий час я, як редактор, одержав «індульгенцію» на спокійну роботу.

У моєму архіві є давня світлина, на звороті дата: 2.10.1992 р. Згадалося…
Село Мала Загорівка, затишний клуб, заповнений людьми. Вони прийшли на зустріч із чернігівськими гостями, щоби разом ушанувати пам’ять свого земляка – знаного поета Дмитра Куровського, який тут народився і знайшов вічний спочинок. А на зустріч прибули доньки поета з його онуком Дмитром, письменники Станіслав Реп’ях, Олександр Олійник, Микола Малий, композитор Микола Збарацький, який написав на слова Реп’яха пісню «Чураївна». Він же поклав на музику й вірш «Соловейко на цвинтарі» Д. Куровського.

Людей зібралося багато, вони добре знали Дмитра Мусійовича, він часто навідувався до «столиці свого дитинства»; в гарячу жнивну пору брав у руки лопату і трудився на току. Якось саме там я і здибав його, написав про це в райгазеті, вмістив його твори. Я не люблю виступати з власними віршами перед читачами, тим паче – зі сцени. Станіслав Панасович наполіг:
– У тебе є вірш, присвячений Куровському. Прочитай…

А потім ми поїхали на сільське кладовище, і О. Олійник сфотографував нас біля могили Д. Куровського. Цей знімок дорогий для мене тому, що він єдиний, де я стою з Реп’яхом.

П’ять літ немає серед нас Стані¬слава Реп’яха, та залишилося все те добре, що він устиг зробити, а чудові вірші поета й пісні на його слова і досі хвилюють душі вдячних читачів.

Володимир Сенцовський, «Деснянська правда»

Категорія: Культура | Переглядів: 730 | Додав: Редактор | Рейтинг: 0.0/0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля












РЕКЛАМА