Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2017 » Червень » 22 » Чорновіл у кріселку із катапультою…
12:09
Чорновіл у кріселку із катапультою…
«Чому, сказати, й сам не знаю, Живе у серцi стiльки лiт»...
Теплого лютого рівно 20 років тому рушили до Львова представляти нового очільника області Михайла Гладія. Летіли чартерним АНом, невеличкою групою на чолі з першим віце-прем'єром Василем Дурдинцем, до якої попросився колишній керманич Львівщини, а на той час уже просто народний депутат Ураїни В'ячеслав Чорновіл.
З летовища їхали усі гуртом у бувалому в бувальцях РАФику.

«Без кортежів, маячків – демократично», -- підсміювався попередник Гладія Микола Горинь.
Гладій дивився у вікно на зелені острівці полів серед брудно-сірого сніговиння і сокрушався:
-- Недобре, ой, недобре...
-- Та чого ж недобре?! -- щиро дивувався Горинь. -- Чого ж недобре, пане Михайле: весна, теплінь, сонечко, природа збудилася!..
-- У тому-то й біда, що збудилася. Он як озимина потяглася в ріст. І оті озера-проталини. Жахне мороз -- пропаще діло!..

Горинь, по-моєму, так і не зрозумів, про що балачка.
В'їхали до Львова, колеса натужно місили руду снігову кашу, часто сіртаючись на слизотті. Десь на якомусь переїзді Чорновіл, що всівся в одиноке кріселко біля дверей, раптом стрепенувся:
-- Ой, Миколо, -- до Гориня, -- ми ж тут колись ішли нашим гуртом! Пригадуєш? А кагебешники за нами, а ми -- у підворітню...
-- А у нас же література... То ми дворами, дворами... Од нишпорок... Тільки нас і бачили.

Очі в обох горіли адреналінними спогадами.
Біля львівського двірця, у квеці давно не чищеної дороги, пригальмували. На куполі тріпотів колись синьо-жовтий стяг, а нині його вицвіла та люто пошматована часом подоба.
Дурдинець кинув оком і поморщився…

-- В'ячеславе, а пригадуєш, як отут на нас кагебешники лови влаштували! А ми он у ту вулицю, і в підворітню...
-- Добре пам'ята...

У цей мент РАФик зробив крутий віраж, обганяючи когось, хто нас попереду нахабно «підрізав».
Далі -- це була картина ще та! Чорновола, наче катапультою, раптом різко кинуло убік, разом з кріселком, яке виявилося незакріпленим...

Я вперше побачив, як працює Держслужба охорони.
Хлопець вискочив із свого сидіння барсом, на льоту, мов першокласний голкіпер, п'ятірнею чіпко підхопив Чорноволову голову, ліктем закріпивши плече, і в падінні повернув його разом із сидінням на місце.
Це відбулося миттєво, ніхто навіть зойкнути не встиг.

Далі їхали мовчки. Господарі наче вивалялися у тій каші, що під колесами…
А прощаючись увечері, підняли чарки за Український П'ємонт.
З пишнотою і церемонністю.

На столі з матових пляшок на нас відсутньо глипали парсунні українські гетьмани: нова продукція, яку тоді подарував країні Львів. Не відаю, що зробили б вони з нас, якби оце раптом стекли із тих сувенірно-хмільних зображень на долівку і постали в повен ріст, живими, а головне -- оружними.

Валерій Ясиновський

Категорія: Політика | Переглядів: 418 | Додав: Редактор | Рейтинг: 5.0/1
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Книжка із людьми, а не ловко зліпленими масками
«Над Збручем зірка падала…» (До річниці «Золотого вересня»)
Захована правда про українське село. Її відкриває професор, журналіст, письменник Микола Тимошик
Андрій Багмет і його «націоналістичний словник» синонімів
Надурена Галя і триколінна Маруся з розпряженими кіньми…
Вишиванка війни у фарбах, словах і звуках
Як ми «рахували» гроші Майкла Дугласа
Ганнуся вже розбризкала олію або Політ над гніздом… Ляща
Як я крав кавуни
Чорнобривці Миколи Сингаївського
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля










РЕКЛАМА