«Тільки народжені слова варто записувати. А комбінувати слова можна скільки хочеш, і які хочеш; Один із найкращих моїх критиків уже давно признався: “Ніяк не можу зрозуміти, що ж мене притягує в цій книзі”. Зараз, коли я сам став читачем своїх книжок, міг би так пояснити йому: можливість у будь-який момент побачити себе самого в несподіваній іпостасі. Бо ця книжка (книжки) — також і про нього».
Category Archives: Новини
Офісопрезидентська республіка
Макрон — новий Наполеон?
У Європі стартувала передвиборча кампанія у місцеві парламенти, у Європейський парламент, вибори на посади керівників Європейської комісії, Ради ЄС… У гонку вступили як політики та державні діячі “крупного” калібру, так і зовсім новачки, ще не знані на політичному мапі Європи. Серед таких, до речі, і бельгійська громадська діячка українського походження Марта Барандій. Як то мовиться: аби наше теля та вовка з’їло.
Наган під ризою вже не ховають
Отже, для батюшок та вірян УПЦ настав момент істини. Позавчора т. з. Всемирный русский народный собор, скликаний патріархом Кирилом (Гундяєвим), який і є його головою, оголосив Україні «священну війну», метою якого є встановлення Москвою контролю над нею. Таким чином РПЦ офіційно стала суб`єктиом політичним, притому відкрито ворожим нашій державі і українцям.
«Камю має померти»…
Приємною несподіванкою стала для мене книжка «Камю має померти» Джованні Кателлі з багатьох причин, можливо, передусім тому, що автор щиро написав: сучасні інтелектуали, котрі переймаються накладами власних книжок, втратили вплив на суспільство. Він вважає, що історія Європи, якби Камю і Пазоліні лишилися живими, була б інакшою.
Чорний гумор на ніч
Zersetzung
Найпростіше звести до базарно-побутового: путін — психічно хворий, патологічний брехун (Кулеба), от тому він постійно несе ахінею про нацистів-юдеїв на Банкової і про таджиків-агентів Буданова. Але все складніше. Серед кумирів і вчителів диктатора не тільки Адольф Алоїзович, але й мало кому відомий німець із комуністичної НДР Еріх Мільке.
Творча зустріч з Вінграновським
Я й забув, що на цій книжці автограф самого Вінграновського, бо було це наче в іншому житті: просвітянський вечір видатного поета. Схоже, що саме тоді я й автограф отримав. У редактора “Гарту” я випросив “Волгу” (з транспортом тоді було туго, а у Вінграновського чи то нога боліла, чи то він паничився) та й привіз класика у музей Коцюбинського — чернігівська “Просвіта” проводила тоді такі творчі зустрічі.