… Десь раніше Юрко Винничук згадував якийсь мій жарт з братами, а я собі пригадав інший жарт, саме від Дмитра. Здається, це було на котромусь із Форумів у Львові. При пиві, чи при каві ми розговорились саме про цей їхній феномен — братів-близнюків.
Трохи не доспиш,
трохи не доїси –
то й вірші гарні пишуться.
Мораль: як хочеш
буть поетом, –
не спи уліжно,
не їж уїжно.
Проблема не в тому, що нарвані і «притрушені» мають можливість писати в соцмережах. Проблема в тому, що вони, як магнітом, притягують, людей без власної позиції, без критичного мислення, розгублених і зневірених. Засліплені яскравою емоцією, простими рецептами як «всьо порішать» вони поширюють відверту маячню хворих і цілком здорових свідомих маніпуляторів.
Вчора у селі Озера Бучанської громади ми похоронили Степана Павловича Колесника… Для багатьох журналістів він став справді ДУХОВНИМ БАТЬКОМ, взірцем чесної і талановитої журналістської справи! Людиною високої честі, моралі, справедливості і сміливості.
Провели в останню путь легендарного журналіста і письменника Степана Колесника. В селі Озера, що біля Гостомеля на Київщині, попрощалися з великим українцем – Степаном Павловичем Колесником. Зіркою української журналістики, видатним письменником, лауреатом Шеченківської премії.
… Над свіжою могилою рясно цвіте стара вишня — осипає білі пелюстки, встеляє землю, прикрашає останній прихисток Майстра Слова — Степана Колесника в селі Озера Гостомельської ОТГ…
Степан Колесник…. Рідкісний журналіст і письменник…. Відійшов за межу, а ще торік обробляв свою дачну ділянку, виростив великий урожай городини, показав, як консервує її в різних банках і т. ін. У 90-х роках приятелювали ближче, коли він працював доцентом на факультеті журналістики (нині Інститут) в одному (жовтому) корпусі з філологами.
У складні часи, у часи масового сум’яття і зневіри, раптом, як чорт з табакерки, з’являється Жана Д’арк або мінінзпожарським… У Білій Церкві багато базарів і базарчиків. Спеціалізованих і універсальних. Поряд з коледжем сина — базар «На Леване». Заходжу, о бачу: купка жінок схлипують і слухають чиюсь полум’яну промову.
Чекаю хвилин 15 на тролейбус і ламаю голову в пошуках відповіді на питання: чому 60 відсотків громадян України чоловічої статі категорично не бачать себе мобілізованими, ще 17 сумніваються і тільки 20 готові до такого кроку. І це за умови, що понад 50 відсотків, згідно з опитуванням, виправдовують ухилянтів. Наразі додумався тільки до двох варіантів.
Напевно, вони родичі — Анатолій Кульгейко і Вікторія Кульгейко. Остання більш відома як Спартц (за чоловіком- американцем). Він — голова Ріпкинського товариства мисливців і рибалок, вона — член Палати представників Конгресу США від штату Індіана. Але її батько — Кульгейко, також, як і Анатолій Кульгейко — із Ріпкинщини. На жаль — покійний.
