Наверх

вологість:

тиск:

вітер:

Головна » 2012 » Квітень » 10 » Бухенвальдський набат…
09:03
Бухенвальдський набат…
Запитайте пересічного громадянина, що то за дата в календарі — 11 квітня? На жаль, не кожний відповість, що це Міжнародний день визволення в’язнів фашистських концтаборів.

Наша родина цінує творчість чернігівця Якова Ковальця. Особливо ми вдячні йому за книжку «На Україну повернусь». У художньо-документальній повісті він згадує і мою маму. «Ця жінка не вибирала, не придумувала наперед свого виступу. Не схотіла йти на трибуну, яку їй запропонували. А встала, обвела усіх гарячим радісно-болючим поглядом і раптом заспівала високо, вся у хвилях душевного піднесення:

Люди мира, на минуту встаньте,
Слушайте, слушайте, гудит со всех сторон.
Это раздается в Бухенвальде
Колокольный звон, колокольный звон…»


Її підтримали усі присутні — колишні в’язні фашистських концтаборів, представники громадськості Чернігова та області. Пісня лунала як справжній набат, як людське протистояння війні, як заклик завжди пам’ятати замучених, живцем спалених в’язнів у фашистських концтаборах.

— Цю пісню, — пригадує жителька Чернігова Марія Григорівна Подоляко, — я вперше почула в 1962 році. І вона стала моєю. Бо я одна з тих, хто пройшов фашистські катівні.

Дощової ночі у квітні 1942-го до сільської хати у Селищі Корсунь-Шевченківського району Київської області увірвалося троє німців. Офіцер пояснив, що йде мобілізація молоді до Німеччини. На печі спали три сестри: старшенька Ганнуся — інвалід, дев’ятикласниця Марійка і семикласниця Валюся. Моя бабуся Ольга Кирилівна Портянко упала в ноги есесівцям із благанням не забирати її дітей — вони ще малі. Німець зневажливо відштовхнув її ногою і наказав середній одягатися. Навіть невеличкого клуночка не встигли зібрати. Молодих дівчаток пішки за 18 кілометрів пригнали на станцію Корсунь-Шевченківський, де тримали добу, а потім товарними вагонами повезли через Київ, Ковель аж до Магдебурга. Там після продажу рабів дівчат передали доктору Шульцу в с. Біре, він був власником великих земельних володінь. Бранок жорстоко били і за найменші провини, і без провин, лише за те, що вони руські. На зиму їх перевезли на військові заводи. Холодними вечорами згадувалась Батьківщина, тихенько співали пісні.

У мирний час Марійка Портянко була активною учасницею художньої самодіяльності: гарно грала на гітарі, мала абсолютний музичний слух, тож чистим сопрано виводила пісні і романси, яких знала безліч, мала хорошу пам’ять, любила декламувати вірші.

У неволі мама читала дівчатам Лесю Українку — «Без надії сподіваюсь».

Гетьте, думи, ви хмари осінні!
То ж тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Я на гору круту крем’яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.


Потім співали пісню на слова Т. Шев­ченка «Зоре моя вечірняя»:

Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою.
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою.


Любили дівчата слухати вірші Івана Франка «Каменярі», «Зелений гай, пахуче поле в тюрмі приснилися мені». Все це було співзвучним їхнім долям.

На військовому заводі «Шенебек-Ельбе» також працювали підневільні італійці. Всі розуміли, на чиї голови полетять снаряди, домовились пороху недосипати. І 1943 року за допомогою італійських антифашистів, учасників руху «Опір» був зірваний цех «Шпренс-капсулб». Почалися арешти, і моя мама втекла. Під Берліном в с. Пархен у фермера працювала її подруга, вони назвалися сестрами. Так минуло півроку. А восени 1944 року поліцаї заарештували маму й доправили в гестапо в Магдебурзі. На допитах гестапівці дуже жорстоко били арештантів. Потім був штрафтабір у Магдебурзі і тюрма Александрпляц у Берліні. У тюрму вели дівчат через «живий коридор» гітлерівців. Маму кинули до камери, де були ув’язнені 40 військовополонених російських дівчат. Допити відбувалися вночі з жорстокими побоями, а вдень напівживі полонянки співали «На позицию девушка провожала бойца». Пісня надихала їх, давала сили, віру в перемогу.

Холодної осінньої ночі дівчат повантажили в ешелон і відправили в табір смерті Равенсбрюк. Там вже мордувалися 132 тисячі жінок з усієї Європи. У цьому таборі перебувала разом з дочкою Роза Тельман — дружина відомого антифашиста Ернста Тельмана.

У таборі людина вже не мала ні націо­нальності, ні прізвища, ні імені, а був лише номер. Спочатку дівчатам обстригли коси, поголили, потім видали смугасті роби, дерев’яні бутси, кухлі. У мами костюм був з червоним трикутником на лівому боці — «політична».

«Я думала, що вмерла і потрапила до пекла, але доторкнусь до руки і відчуваю, що жива», — розповідала мама. Голодних, холодних, обстрижених в’язнів гнали колонами на різні роботи. Пізніми вечорами співали в камері. Одного разу ув’язнені німкені попросили: «Маріє, зіндгмаль «Вольга-Вольга». Їм дуже подобалась пісня про Стеньку Разіна, вони любили слухати наших пісень.
А то якось підсіла чешка Зденька і просить: «Маришка, заспівай «Прага є красна». Полькам теж співала:

Зашумел ураган на можю,
На можю вспякілась хваль.
Як тоскно опущенкі бить,
Як тоскно о милості снить.


Пісні, вірші, молитви приносили в душу тепло. Дівчата розчулилися і почали голосно плакати. А була вже пізня ніч. У «штубу» прибігла, як її називали, «абзерка» й закричала: «Марія! Це востаннє! Будеш сидіти в карцері!» Потім приїхали есесівці і політичних в’язнів забрали в концентраційний табір Бухенвальд. У дорозі від голоду й холоду багато дівчат померло. На воротях табору німецькою був напис: «Кожному своє». Згодом дізналися, що в чоловічій частині табору ув’язнено Ернста Тельмана. Цього ж року мужнього німецького антифашиста закатували.
В’язнів колонами виводили о четвертій ранку на плац і три години перераховували. Голодні, на холодному вітрі дівчата складали свої нехитрі пісні. Ось слова однієї із них:

На просторах,
ваймарских заводах
Штрафников отряд
ведут вперед.
С песнею о будущей свободе
И улыбкой гордой на устах.

С нетерпеньем ждали
мы мгновения,
Чтоб военнопленных увидать.
И спросить одно лишь
только слово:
«Как живешь, родимый брат?»

Нам даны жестокие наказы:
«Разговоров с ними не иметь!»
А за наши смелые отказы
Приходилось в карцере сидеть.


— Саме тут уперше я почула пісню на слова Лебедєва-Кумача «Священная война», — згадувала мама.

Вставай, страна огромная,
Вставай на смертный бой
С фашистской силой темною,
С проклятою ордой!


Медичної допомоги в’язням не надавали. За найменших ознак нездужання людей кидали у печі крематоріїв, з яких постійно валив чорний дим. А. Соболєв у «Бухенвальдському набаті» написав:

Сотни тысяч заживо сожженных
Строятся, строятся
в шеренги к ряду ряд,
Интернациональные колонны
С нами говорят, с нами говорят.


І ось 1945 рік. Якимось чином в концтабір залетіла чутка, що під командуванням генерала Жукова Червона Армія вже під Берліном.

Як хотілося вижити всім смертям назло! 11 квітня 1945 року в’язні чоловічої частини вчинили заколот, перебили вартових і захопили зброю. Під час цього переполоху жінки-есесівки, озброєні автоматами, з вівчарками швидко вишикували в’язнів-жінок і колоною погнали в невідомому напрямку.

Через деякий час над колоною з’явились американські військові літаки. Вони почали пікірувати. Есесівки налякалися і попадали на землю.

У голові майнула думка: «Або зараз, або ніколи! Разом з подружкою Людмилою Кононівною Савченко, яка була з Донеччини, мамі вдалося відстати і втекти. В якомусь селі на полі їх помітив робітник. І яку ж благодать дає Бог молитвами людей! Хлопець був українець. «Дівчата! Хто ви і звідки родом?» Розговорилися. Виявилося, що він із сусіднього села Стеблів. А звуть його Василь Кайдаш. Уночі провів дівчат до хазяйського сараю. Василева дружина нагодувала в’язнів, дала свій одяг і шарфи на голови. Але залишатися у них було небезпечно. Василь показав напрямок на Берлін. І дівчата пішли. На одному полі кулі свистіли то там, то там. Це була так звана мертва зона. Страху вже не відчували. Нарешті вийшли до якоїсь річки. Міст охоронявся військовими вартовими. Придивилися — форма не німецька. Підійшли і почали спілкуватися жестами. Це були союзники — американці. Командування військової частини розпитало дівчат, добре їх нагодувало і показало фотографії: уся колона в’язнів-жінок, більше 5 тисяч, була розстріляна!

У Радянському Союзі ніхто не знав, що в концтаборі смерті Бухенвальд існувало жіноче відділення. Аж до 1998 року.
Після війни Муся навчалася в Києві, здобула фах і за направленням поїхала працювати на гідрологічну станцію на Чернігівщину. Тут вийшла заміж за Михайла Подоляка. Народилися діти, потім онуки. Пишалася, що її діти, невістка і зять здобули вищу освіту. Документи про перебування в німецьких концтаборах ніхто не видав. Мама зверталася до Управління КДБ УРСР по м. Києву і Київській області; Управління КДБ УРСР по Черкаській області; Головного архівного управління при Раді Міністрів УРСР; Центрального державного історичного архіву Латвійської РСР; Державного архіву Гомельської області; Головного архівного управління при Раді Міністрів СРСР.
І всі насилали відповідь, що таких даних не мають.

Лише через 53 роки через Міжнародну службу розшуку 23 квітня1998 року з Бад-Арользена прийшов витяг із документів, де зроблено записи, що «Портянко Марія, громадянство: українське; релігія: православна. Дата народження: 2.12.24 р.; місце народження: Селище; імена батьків: Георгій і Ольга; остання відома адреса: Пархен біля Магдебурга; куди заарештована: в концентраційний табір Равенсбрюк; номер ув’язненої 86612; категорія: «Політ (політична)»; «Рус (російська) цивіль­арбайтерін», Червоний кут. Переміщення: 2/3 грудня 1944 переведена в концтабір Бухенвальд-Коса команда Лейпціг-Шенефельд; номер ув’язненої 5174.

На початку 80-х (1970-1972) років мій брат Віктор служив у лавах Радянської Армії на території Німеччини в м. Росток. І от представники німецького товариства «Дружба народів» запропонували відкрити візу на ім’я Марії Григорівни та оплатити їй дорогу на екскурсію в музей «Концтабір Бухенвальд». Мама написала, що вдячна, але побачити Бухенвальд удруге вже не переживе. Після 1993 року знову надійшло запрошення вже на двох, але безоплатний проїзд — лише в’язню. І знову вона відмовилася. Звичайно, в цей страшний музей не зможу поїхати і я, як і мільйони наших земляків. Думаю, що, незважаючи на світову економічну кризу, в нашій державі знайшлися б кошти для зйомок документального фільму про концтабори Бухенвальд, Равенсбрюк, Дахау, Освенцім, дитячий Саласпілс. І хоча б один раз на рік, 11 квітня, продемонструвати по телевізору замість низькопробних розпусних американських фільмів, знятих для країн «третього світу». Це було б дуже корисно для всіх.

Щоліта наша сім’я їздила до бабусі. У неділю збиралася вся рідня і сусіди для спілкування, без усякого застілля та алкоголю. А сільські двори у шевченківському краї великі, зелені, заквітчані. Говорили, як позбутися проблем, і завжди згадували про війну. При цьому всі гірко плакали. А ми, підлітки, між собою говорили: коли була та війна, а вони все згадують і плачуть». У дитячому віці ми не могли розділити їхні почуття. Це зараз я пишу цього листа і над кожним рядком градом котяться сльози, хоча маю сильний характер. А згадувати і розповідати, і плакати треба. Бо без минулого не буде майбутнього.
І знову Бухенвальдський набат:

Звон плывет, плывет над всей Землею,
И гудит взволнованно эфир:
Люди мира, будьте зорче втрое,
Берегите мир, берегите мир!
Берегите,
Берегите,
Берегите мир!


Ольга БОРОВИК,
пенсіонерка, гірничий інженер.
Чернігів
Переглядів: 914 | Додав: Редактор | Теги: Бухенвальд | Рейтинг: 0.0/0
Ім'я *:
Email:
Код безпеки *:



27.11.2014 - Чернігівський шпиталь рятує вояків
27.11.2014 - Допомога захисникам на відсіч саботажу
27.11.2014 - Перший пам’ятник Героям Небесної сотні на Сіверщині
27.11.2014 - У Чернігові буде штаб оперативного командування
27.11.2014 - «Фрезеніус» забезпечить гемодіаліз
27.11.2014 - Ювілей у вогні
26.11.2014 - 237 мільйонів для чернігівських бюджетників
26.11.2014 - Наче розп’яті на вселенському хресті…
26.11.2014 - Добу без їжі і в холодних вагонах...
26.11.2014 - Танкістам від віконщиків
Звєрєв хоче кошти зекономити...
На посаді першого свого заступника
Тупик чи оперативний простір
Анатолія Євлахова?
Микола Звєрєв – «батько» сіверського самоврядування
Валентин Мельничук: «Коли влада каже: «нема грошей...» –
люди кажуть: «влада – бреше...»
Олександр Кодола. Втрачений «Батьківщиною»
і мотивований «Фронтом»
Шість «лаврових» вінків на всю Чернігівщину
ТіХтоПролізеСкрізь
«Ждали ми героя, а встав свинопас»
З поля бою – у СІЗО,
або відпустка 4 бійців 13 батальйону
Семеро братів з Величківки
Сни про щастя
Звєрєв хоче кошти зекономити...
На посаді першого свого заступника
Тупик чи оперативний простір
Анатолія Євлахова?
Микола Звєрєв – «батько» сіверського самоврядування
Валентин Мельничук: «Коли влада каже: «нема грошей...» –
люди кажуть: «влада – бреше...»
Олександр Кодола. Втрачений «Батьківщиною»
і мотивований «Фронтом»
Шість «лаврових» вінків на всю Чернігівщину
ТіХтоПролізеСкрізь
«Ждали ми героя, а встав свинопас»
З поля бою – у СІЗО,
або відпустка 4 бійців 13 батальйону
Семеро братів з Величківки
Сни про щастя
09:32 - «Єдиномисліє і братолюбіє» бойових півників
15:29 - Кирзова совковість найвельможнішого радництва
11:16 - Про лопухи довкола президента
11:16 - Революція Гідності
15:34 - «Старий вальсок» Радикальної партії
11:26 - «ДемАльянс» торгує… (!) зустрічами
10:41 - Фокус «Самопомочі»
12:59 - Колоски у композиції…
15:44 - Орлиця, спущена з небес…
15:31 - Підсумки виборів. Ще не мокрі печатки, але...
17:09 - 237 мільйонів для чернігівських бюджетників
11:32 - Семінар для платників податків
09:40 - За 10 податкових місяців…
06:30 - Нова «швидка» «Фіат Дукато»
06:40 - Картопляна Чернігівщина
06:20 - Компенсацію від держави гарантовано
06:10 - Угода мерів і енергетична безпека
05:45 - Реанімація летовища в Півцях
05:40 - Вкладникам банку «Демарк» почали виплачувати кошти
12:18 - Прибрати «сім печаток» з Держреєстру

06:00 - Ювілей у вогні
12:56 - У гості до самих себе
11:33 - «Як татари» -- у Красилівці
15:12 - 200 квитків «Батьківщини»
15:18 - «Усе відверто» від Бориса Харитонова
10:15 - Мандрівний фестиваль у Чернігові
06:15 - «Мистецькі зустрічі» і Юлій Коцюбинський
06:10 - Володимир Латуіль і Линовиця
06:10 - Шлях до серця
06:05 - Зрада і спокута, і галаганівська колекція
06:40 - Спортсменам — державні нагороди
06:15 - Шості
06:00 - Осінній фініш «Десни»
06:20 - Удар чернігівського боксера
08:30 - Волейбол в інтернаті
19:13 - Олег Блохін. Кому, кому, кому?..
20:24 - І Ющенко, і Янукович – екс-президенти,
а Бубка – президент ще на 4 роки
11:19 - Гусіна "забрав" байк, Закарлюку – авто…
16:08 - Помер Федір Черенков
14:39 - Золота осінь «Єдності»
17:35 - Чернігівський шпиталь рятує вояків
06:45 - Допомога захисникам на відсіч саботажу
06:40 - Перший пам’ятник Героям Небесної сотні на Сіверщині
06:25 - У Чернігові буде штаб оперативного командування
06:05 - «Фрезеніус» забезпечить гемодіаліз
14:48 - Наче розп’яті на вселенському хресті…
14:45 - Добу без їжі і в холодних вагонах...
13:36 - Танкістам від віконщиків
16:20 - Дошка на честь героя
16:18 - «Свобода» і пошанування жертв голодоморів





Деснянська Правда
Звернення Анатолія Євлахова
Іншої дороги немає
«Як татари» — у Красилівці
Ребрендинг міліції. Фантастика чи реальність?
Право на публічну інформацію
Не вистачає страхового стажу?
Майбутнім медикам робота буде
Стане тихим притулком…
«Усе відверто» від Бориса Харитонова
Історія про закон і мораль
Мистецька ХвиляМистецька Хвиля







РЕКЛАМА